Завантажити

насниться.




* * *

Зелений сад відзеленів…і в зиму
Вніс сиву голову оголену свою.
І тепло спиться яблукам дозрілим
Десь на горищі, де нема зав'юг.

Де напівсвітло, може, напівтемно,
Та де костриця в боки не жалить.
А тут вітри немовби навіжені -
У кожен стовбур цілять, в кожну віть.

Тріщить кора, мов під ножем, аж млосно…
Аж виверта навиворіт мороз
Цупкі волокна надто віртуозно…

Що ж, кожному своє, - відкаже хтось
І хрумкне яблуком у хугу ту морозну
Й мені у душу… що аж пройме млость.


* * *

Вернулась з роботи.
Роззулась в порозі.
Хай трохи спочинуть старі кирзачі.
Сама заходилася коло печі
Хазяйству та дітям
Порядок давати…
Мати.




* * *

З туманцем раннім
череда строката
Неквапно випливала
із села,
І на рогах
несли корови-лиски
Звабливі кучері
димків пахущих,
І дихало погожою росою
Міжтрав'я сизе…
Пастуша бідове
Погейкувало круто
на корів.
І ляскіт пуги
Так здіймавсь, мов пташка,
І далі глухо -
"пуги", "пуги", "пуги" -
Пливло поволеньки
в вологому повітрі…
А я стояв
і слухав, слухав, слухав…
І довго ще не міг поворухнутись,
Вчарований гучанням тим
чудовним…
І дниною веселою
впивавсь.






З Д И Т И Н С Т В А

І гойднеться спомин, наче музика,
В літеплі вечірньої зорі…
Дівчинка в блакитному картузику
Малювала синіх журавлів.





А Л Ь П І Н І С Т И

І тут вже, на самій вершині,
Святкуємо гори капітуляцію…
Нам білий прапор снігу
ліг під ноги.



* * *

Відлечу у черлене світання,
В синє лоно вечірньої казки…
В тихоплині осінньому канни
І тополі сурмливі мовчатимуть,
В золотеє чекання заклечані,
І, за руки побравшися, вечору
І зорі, світанковій нареченій,
І мені, до безтями негречному,
Принесуть свою радість назустріч…
І поллється враз музика з вуст їх…
(з віт їх).
І пройметься акордами світлими
Світ увесь.
…Відлечу у черлене світання,
В синє лоно вечірньої казки.


ГОЛОСІЇВСЬКА ОСІНЬ

А осінь як спомин… Тужба стоголоса…
На цей раз уперше за стільки років
Не вийде поет в голосіївську осінь…
Лиш вітер - галопом в сто срібних підків!

Та спалахом - музика мудрих рядків.
Світлиця вечірня… дівча русокосе
Читатиме Рильського. Й знать, ті святки
Мені нагадають про київську осінь.

І знову шукатиму - шлях бо крутий! -
Сприйнявши і Лади, і Ози,
В густезному лісі словес - простоти,
Якої нам часто не досить,
Яку лише грози у травні приносять
Та ще - голосіївська осінь.


* * *
І почуття грози, і почуття довіри
У небі тім, що ти мені явила,
Де крила ластівок і лебедині крила -
Мов почуття грози і почуття довіри…





* * *

Благала: перейди мою ріку,
Таку жагучу і таку нестримну…
А він не знав ні Риму, ані Криму.
Ні мідних труб не знав ще на віку.

І думав, що ступити в ту ріку -
То й буде ледь не восьме чудо світу.
То вітром хоч - в моє гаряче літо,
У вітер мій в пекучім сповитку.

І вітром він не був. Печаль таку
Їй при собі не сила вже носити…
Й сама виходить з себе, що наситить
Свою сльозу, солону, аж гірку,

Аби й перед сльозою не змаліти
В благанні: перейди мою ріку.




С А М О Т Н Я

Легким крайнебом
звис чаїний смуток,
І туга на малиновім плечі…
А ранок допивав останню сутінь.
Губився промінь сонячний
парчі,
Ледь-ледь займистій молодим світанням…
На берег вийшла.
Обвела востаннє
Лякливим поглядом дівочу цноту.
Ген синій птах, грудьми розсікши воду,
Шубовснув глухо в вир морського лона…
Мов вихор хвилю заломив солону…
Вдяглась швиденько.
По піску пухкому
Подріботіла дріботно додому.



* * *

Ці сосни Києва нам пам'ятати разом…
Де вечорами хвоя як вино,
Де на високім поверсі вікно
(Спадає світло вниз терпким атласом…)

Чи то сосна світилась звіддалік,
Живицею заливши наше житло?
Чи світло то із-під твоїх повік
Прощально ластовинням нам заквітло?..

Тендітні сосни небо нам гойдали
(Такий пресвітлий крони пірует).
Було, Дроздовського удвох перекладали,
Й до ночі аж - розмови про сонет.

Ет, заболіла вже й тобі дорога…
Ці сосни нам даровано на спогад.



* * *

Так мені потрібна Ваша посмішка…
В душу мовби лезо хто ввігнав.
Й день без Вас - немов прожитий поспіхом:
Втратив щось, чогось не наздогнав…

А надбав лиш повно сумовиннячка…
Все не в лад, і все мені не так.
Небокрай уже гребінку півнячу
Сторгував за місяця п'ятак.

А мені ж не сонячно й не місячно,
А мені ж без Вас уже ніяк.
Одинока зірка

читати