Завантажити

смерком. Утеча в параліч –
чудова нагода з деревами бути на «ви».

У левів камінних тремтять світлом вимиті гриви,
і смокче провулок очей хворобливість. Вогнів
у вікнах не видно. Однак є сполоханий привид, –
зайди в нього нишком, піди ним у морок без слів.

1997



Жінки Ренесансу

Портрети цих жінок приспали теплий спокій,
де пристрасть тихо спить, як хворе немовля.
Вони такі чужі від буднів та утопій.
Не віриться, що їх поглинула земля.

Вони такі сумні, мов капища кварталів,
де п’яний ловелас горланить до мовчань.
А їм зухвало йти, сміятись до паскалів.
Від їх тужливих вій зсудомлює гортань.

1997



Ситуації

1
Худюща плоть місяця заходить у річку.
З будинків віє теплим спокоєм.
Чорний вітер викрадає голос приреченого юнака
із прірви провулків,
вороння насміхається над віком машини.

Жінки купаються, туляться сніжними грудьми до місяця.
Їхні невиношені діти
вчаться плакати, а чоловіки вмирають у лікарнях
і під трамваями.

2
На площі під вечір несуть сонце, багряними змійками
воно пестить шкіру дівчаток.
Собака померлого виє на спини міщан,
які фотографують сяйво.

На балконі сивий чоловік,
він відламує в ляльки кінцівки і кидає псові.

3
Ти носиш у кишені пісковий годинник.
Люди купують квіти
і ходять до театру, їдять морозиво
і читають книги про Наполеона.

Жовті сутінки вливаються в їхні очниці.
На ранок
їздить транспорт
і виходять газети з інформацією
про війни та землетруси.

Ти не маєш часу на все це,
бо носиш у кишені пісковий годинник.

4
Маленька дівчинка дарує тобі кульбабу. Ти бачиш,
що вона подібна до своєї пишногрудої матері.

Цієї миті на автомобілі розбивається дівчина.
І ти розумієш:
час – це також дерево,
яке вчасно звільняється від листя.

5
О дев’ятій ранку до тебе заходить подруга,
у неї зламана рука в ґіпсі.
Ти згадуєш, як їхав недавно у метро
і годував хлібом чиюсь козу.

Дівчина хоче з тобою кохатися,
вона закриває штори і вимикає радіо,
а ти думаєш, що у метро безпечніше і затишніше.

6
На похороні ти відчував, як божевільно пахнуть квіти.
Обличчя померлого схоже на айву.
З днем народження
тебе привітала телеграмою кохана.
Їй уже викинули яєчники.
Ти щодня дивишся на своє відображення
в парковому озері.

Її завтра привезуть.
Квіткарка сказала, що в тебе, певно, жовтуха.

7
Вчора тебе копнули з роботи.
Цілу ніч ти блукав багряним,
нічним містом. Міліціонер перевірив твої документи,
ти знову відчув себе громадянином.

1999



На смерть Рафаеля Альберті

Закриваєш цю прірву років, які каламутним потоком
відносили долі мільйонів, долі прийдешніх
через сльози і кров,
через молитви й цитати із Маркса,
через випари смерті волого-туманні,
за якими тремтять, наче у воді, пейзажі Хіменеса і Лорки,
де сміються дівчата чорняві – циганки, іспанки,
де в грайливому світлі ранковому посмішки діток
зустрічають пробудження сонних батьків.

Закриваєш цю прірву
мовчанням,
обірваним жалем,
закриваєш, немов старожил скорботне обличчя,
тремтячими руками
над згарищем рідного селища, над тишею карми,
над хлібом гірким від ридання,
над Господом, що давно вже не з нами.

2000



Між дітьми ходить босий

вже не за горами холод дошкульний пронизливо-синій
від нього думки склянітимуть
скоро вимовимо “люблю” й не відчуємо трепету
як тоді коли вперше закохані пізнали одне одного
сповнювались тишею дороги нічної
наші руки й ноги обвивалися
тіла наші віддалялися від очей сумних застережливих
балачок про нестачу грошей і кризу в парламенті

вже майже забули про минуле
майже забули
голосів приглушених не чуємо
вони благають погрожують повернутися
а попереду півпрозорі діти у світлих одежах
обличчя осяяні
сміх радісний чути
і бачимо як обережно ходить між ними хтось великий
дуже великий
за хмарами ховається
підводимо голови нічого не видно
небо поглинуло його до колін

діти співають під босими велетенськими ногами
збираються у хороводи
а ми лежимо неподалік на ложі із трав
і поволі старіємо

2002



Перший автомобіль у Тернополі

він виїхав на руську з боку вокзалу
повільно обігнав кілька екіпажів

коні
випадкові панянки у святковому вбранні
здивовано дивилися йому вслід

трохи незграбно він котився бруківкою
над ним пролітала зграя голубів
що п’ять хвилин тому
піднялася в небо з театральної площі

щоразу коли водій хотів набрати швидкість
змушений був стискати пальцями ґумову грушу
сигналячи підліткам-роззявам
аби не втрафили під колеса

коли він спинився біля костьолу
з крамниць і контор повиходили люди
цирюльник забув про клієнта-поліціянта
а побожні каліки при вході до храму
перестали нарікати на важку долю й хреститись

старша жінка з літньою парасолькою
шепотіла
це приїхав із відня племінник бургомістра
а чоловік із закрученими догори чорними вусами
заперечив їй
це молодий граф чарторийський
він одружується з донькою начальника

читати