Завантажити

станції

водій знову завів двигун
хлопчаки підбігли до вихлопної труби
захоплено показуючи пальцями на дим

і тільки старий пан давид
власник аптеки на руській
сумно дивлячись на коней екіпажів
неподалік від автомобіля
подумки сказав
куди він поїде – нам там не бути
як птахам ніколи не бути
потойбіч небес

2002



На смерть Ганса-Ґеорґа Ґадамера

коли любов до поезії дає право дихати
і вірити в порятунок для втраченого розуму
для втраченого всесвіту
з його космічними кораблями і смітниковими звалищами
з його неприкаяними поетами
які німіють серед галасу
з його жінками які хворі замолоду
а діти очима страждають
і просять у батьків окраєць хліба

все що залишається
терпіти і вірити
відчувати Його
як вони
солдати вічної тривоги
гельдерлін рільке ґеорґе
тракль рано згаслий і бенн
целян нещасний

коли віра в істину дає право жити у сумніві
дає право стверджувати що “дерево”
це те чого торкаюся і те що виразно бачу
не порожні балачки про генеалогію
початок і завершення
із цитатами й іменами
із обличчями в салоні з фуршетним запахом
і сміхом молодих інтелектуалок

коли віра в істину прирікає на самотність
і на глузування за спиною
(он пішов той хто носить “істину”
уявляєте який придурок)
коли любиш істину цей прекрасний міраж
якого ніколи не досягнеш
ніби в туман занурюєш руки
коли зневажаєш тих
які хизуються що не люблять істину
але бояться самотності
бо залишаються на одинці з власними думками
і шукають собі порятунку
нового задоволення

залишається пам’ятати їх
хто був відвертий
хто знав що слово має конкретне значення
конкретне дихання
й удари серця
залишається вірити
аби не втратити ознаки себе

2002


Потопельники

п’єш воду і думаєш про потопельників
уявляєш як вони куштували її востаннє

вона більше ніколи не приїде
хоча листи надсилає регулярно
тобі здається що на конвертах відбитки
чоловічих пальців

чому згадка про воду
відроджує в пам’яті її образ
може тому що вона добре вміє плавати

ночами бачиш як вона виходить із моря
зухвало відкидає назад голову
з каштанового волосся стікають
золотисті краплини сонця

скільки місяців це триває

з рядків її листів ти чуєш
дивний легковажний голос
який раніше був елегійним і засмученим

ти більше не можеш цьому зарадити
тому
п’єш воду і думаєш про потопельників

2004



Лист до Соні Мармеладової

соню мармеладова
чому ти мене не любиш?
на людях не вітаєшся і не звертаєш уваги

я прийшов із втомленого часу
де майже не було райдужних кольорів
я прийшов із бетонного лабіринту
просякнутого людським страхом

заради тебе я хотів би навчитися добрих манер
заради тебе я хотів би працювати на заводі
після робочої зміни відмивати руки господарським милом
і поташем що нещадно врізався у мою потріскану шкіру
я приносив би до тебе свої втомлені руки
як чужорідні предмети
і вони б щасливі оживали

соню мармеладова
чому ти мене не любиш?
на людях не вітаєшся і не звертаєш уваги

я так хотів би стати іншим щоб тобі сподобатися
знову народитися й почати все заново
щоб моя мати була веселою безтурботною жінкою
я так хотів би дихати іншим повітрям
дитячий садочок забавки з дітьми
школа і навчання з новими учнями
університет і читання незнаних книжок
все спочатку
як після всесвітнього потопу

я так хотів би сидіти поруч з тобою
і їсти однакові хотдоги пити пиво з однієї пляшки
або кока-колу

ти ж усе це пройшла і знаєш як буває важко
коли тобі ніхто не вірить

2005


Пізнання

1
чорне вороння в твоїх очах
чорне вороння безнадії

будеш слухати мене німого
безпорадного
з несміливими руками

мої гарячі помисли
як піщаний годинник
ще трохи я втрачу голову і стану іншим

пучками пальців торкаєшся моїх губ
пучками пальців торкаєшся мого серця
я буду танути як липневе морозиво
плакатиму як приречений воїн
що бачить дівчину із чорним воронням
в сумних очах

2
наша печаль як поламана лялька
наші страждання як докучливі весняні мухи
що дратують своїм дзижчанням

коли ми самотні стаємо маленькими
непомітними
беззахисними
хочу тобі розповісти про новий день
про потепління і струмочки
з паперовими корабликами

ти втомлено заспокоюєш
ще трохи
ми зникнемо

3
коси тобі розплітатиму
і плакатиму як у дитинстві
торкатимешся моїх сліз
грізними від ніжності молочними руками

я так тебе боюся своєю любов’ю
що не можу надихатися на повні груди
комір сорочки в’їдається в горло

погляди випадкових перехожих беруть мене на приціл
я забув зав’язати шнурівки на черевиках
може так я стану молодшим бодай на десяток років
і серце моє стане твоїм ровесником

коси тобі розплітатиму зі сльозами

2005


Слово про Расела Кроу

6 червня 2005 року в нью-йорку
поліція арештувала расела кроу
він ніби-то запустив мобільником в якогось гондона
що вивів його з себе

цю новину я почув по радіо
коли обідав у кав’ярні на подолі
вона мене так прикро вразила що я більше не міг

читати