Ексклюзивний уривок із книги оприлюднило видання The Telegraph.

Про свої враження про книгу написала і українська журналістка та письменниця Ніна Кур’ята. Ось що вона розповіла на своїй сторінці у Facebook:

«Я зараз читаю книжку Саймона Шустера "The Showman". Писатиму на неї рецензію англійською, однак хочу поділитися тут деякими думками (я ще не дочитала до середини, але книжка вражає своїм стилем, структурою і рівнем пропрацювання).

Не можу наразі сказати, сподобалася мені вона чи ні, і хочу підкреслити, що "хороша книжка" чи "погана книжка" не дорівнює "книжка про хорошого Зеленського" чи "книжка про поганого Зеленського". Я б сказала, це ретельна робота з відтворення того, що було до війни, до президентства, чим жила тоді Україна (для тих, хто не знає, це корисно), як починалася війна для президентської команди, і що було за її межами.

Я лишу за дужками питання, як американський журналіст мав доступ до президентського бункера упродовж першого року після вторгнення (сподіваюся, що з точки зору безпеки це було ок). Також я не гарантую 100% точності свого перекладу і переказу (і тим більше - не відповідаю за всі названі і неназвані джерела Саймона Шустера), я просто хочу поділитися враженням від прочитаного на даний момент. Якщо згодом хтось буде опротестовувати написане в цій книзі - це будуть питання до автора, але від цього те, що надруковано станом на зараз, не зміниться.

(увага, далі буде трохи спойлерів).

Це - зразок дуже ретельної журналістської роботи упродовж років. Будучи виходцем з СРСР, чия сім´я вдома послуговувалася російською мовою (тато - єврей з України, а мама - з Росії) і емігрувала до США в 1989 році, Саймон Шустер слідкував за політичним життям в Україні (і Росії) давно. Наприклад, він першим поїхав до анексованого Криму і питав Аксьонова про те, що сталося з Кримом в лютому 2014. (Це були адекватні, гострі питання). Він прямо описує його як гангстера на вигляд, наводячи його мафіозну кликуху - Гоблін. Він пише про Януковича, що той мав харизму рівня "мішок з картоплею". Він свого часу питав його, навіщо було ухвалювати закон про російську мову, якщо нею і так можна було вільно послуговуватися в Україні. Водночас, його ремарки про тих, про кого він пише, можна назвати не особистим ставленням, а виражальними засобами, точними деталями. Він був на концертах 95 кварталу, коли Зеленський тільки оголосив про намір балотуватися. Тобто він глибоко в темі.

Я поки що не побачила тут особистого ставлення до Зеленського - ні позитивного, ні негативного. Натомість, дуже детально зібрані враження і спогади про нього його дружини, колег по "Кварталу", членів уряду, тих, хто жив з ним в одному бункері (до речі, Саймон Шустер мав доступ до президентського бункера упродовж кількох місяців вторгнення, зазначаючи, що "не всі в бункері були цьому раді").

Малюючи портрет Зеленського як людини, Шустер розгортає перед іноземною аудиторією всю картину найновішої історії України: пояснює, що таке КВН (не соромлячись назвати тупі жарти тупими, коли це потрібно), розказує, хто такий Масляков, описує, що за місто являв собою Кривий Ріг 90-х (так, і про банди бігунів теж є). Розказує про те, як Зеленського виховували його батьки, яка в них ментальність, якою мовою вони розмовляли і за кого голосували на виборах президента у 2004 і 2010 роках (спойлерити не буду, але:). Описує становлення "Кварталу" (без компліментарності, характеризуючи гумор як далекий від світових вершин). Дає читачу зрозуміти, як кварталівці жартували про політику (зазначивши, що про Януковича жартували куди легше і добріше, ніж про Ющенка і Тимошенко). Так, і про жарт про "ебонітові палички на Майдані" він теж згадав). Одне слово, дає зрозуміти, що це за людина така - Володимир Зеленський, які його принципи і як він провів все своє життя до президентства.

Шустер далекий від компліментарності: він ретельно зібрав свідчення від оточення президента про те, як ухвалювалися рішення, як вибиралися відповідальні особи для важливих справ (наприклад, Арахамія став головним переговорником з росіянами на початку війни, бо, як він сам сказав, "я можу умовити труп"). Автор показує, до чого Зеленський був професійно готовий, а до чого - ні. Але, знов-таки, я не бачу тут особистого ставлення, кожен висновок дуже і дуже обгрунтований цитатами з близького оточення.

З того, що я вже встигла прочитати, про початок війни написано таке:

- перед вторгненням Залужний казав Зеленському, що треба мобілізувати резервістів та робити укріплення на кордонах, але Зеленський не схвалив це, боячись, що народ запанікує,

- після того, як Залужний розрахував, що колона російських танків потрапить у пастку і українці її знищили, генерал Марк Міллі сказав йому "синку, тобі просто пощастило". Коли Залужний казав, що у нього залишилося два бомбардувальники, Міллі казав "у тебе є 70", і після цього Залужний перестав відповідати на його дзвінки. Ще у Шустера є свідчення, що Міллі питав його, чи не хоче він евакуюватися, на що Залужний відповів, що війна проти росії іде вже 8 років, він не евакуювався тоді і не зробить цього тепер. Одне джерело каже, що Залужний сказав Міллі "я готовий тут померти".

- Залужний прийшов до Зеленського і сказав: якщо у нас не буде зброї - через місяць нам кінець. Після чого Зеленський почав серію своїх відеозвернень - не тільки до українців, але і до іноземних парламентів, до людей в різних країнах, які виходили на вулиці і вимагали дати Україні зброю.

- описано побут в президентському бункері (що їли, що пили, як виживали в перші дні). Зокрема, пили вино під час заборони продажу алкоголю (я думаю, не для всіх це біг діл, але от, наприклад, Джонсону його ковідна вечірка коштувала посади, тож для іноземного журналіста це може бути значима деталь)

- Єрмак запросив жити в бункері Сергія Лещенка "для боротьби з російською пропагандою"

- розказано, як утворився Марафон Єдині новини, і прямим текстом сказано, що раніше у президентської команди не було геть і близько такого шансу створити контрольований канал, що такого Україна не бачила з часів СРСР, і що редактори були позбавлені їхньої незалежності і Кирило Тимошенко напряму брав участь у їхніх планірках. Він, пише Шустер, міг подзвонити в будь-яку редакцію і сказати, що їхній сюжет розстроїв президента.

Я ще не дочитала, може, там якось драматично зміниться тон абощо, але на даний момент дуже цікаво читати і, повторюся, дуже детально і максимально об´єктивно (тобто з усіх можливих сторін).

Сподіваюся, її у нас перекладуть».

Радник голови Офісу президента Сергій Лещенко прийшов у коментарі під публікацію Ніни Кур’яти і написав, що Шустер ніколи не був у бункері Володимира Зеленського.

Пізніше у коментарі прийшов і сам Саймон Шустер, який підтвердив, що він справді не був у бункері Зеленського. А все описане це - зі слів президента та тих, хто був у тому бункері




Очевидно, з виходом книжки слід чекати й інших коментарів від представників команди Володимира Зеленського на книгу Саймона Шустера.