Тому уперше, з часів оновленого дизайну журналу, на обкладинці бачимо не традиційний храм, а зруйнований війною символ - готель «Україна» у центрі міста, а також частину семаргла, зображення, яке можна обачити на древніх соборах Чернігова до монгольського періоду Київської Русі.

Автор першого твору  -  Анатолій ШКУЛІПА у публіцистичних роздумах «Війна» намагається осмислити, скільки треба часу і прикладів  в українській історії, щоб народ зрозумів: хто наші вороги і чому ми захищаємо свою землю від тих, хто підступно називав себе «братами».

Поетичними рядками  Анатолій  РОЛІК, передає сучасний емоційний стан  кожного українця «Чекаєм спрагло на новини з фронту, Ну, як там Буча, Харків, Бровари?».

Документальний матеріал з фотографіями  «Поруйновані бібліотеки» розповідає хронологію обстрілів і бомбардувань найбільших бібліотек Чернігова і проводить історичні паралелі з бібліотеками міста  від ХІ-ХІІ століть.

Часопис  друкує  в перекладах поезії  білоруса Сергія СИСА – поета, правозахисника, журналіста і перекладача з передмовою автора - «ПОМИРАЮТЬ ЗОРІ В ЧОРНІМ ПОЛІ ЗА СВОБОДУ НА МОЇЙ ЗЕМЛІ». Він народився в 1962 році на Гомельщині, в Білорусі, але, через переслідування тамтешнього режиму, був змушений шукати політичного притулку в Україні і живе в Чернігові.

Владислав САВЕНОК друкує оповідання  «ЧЕРГА У ВІЧНІСТЬ» , де у художніх образах показує зв´язок, який існує  між рідними людьми навіть після фізичної смерті. Автор   малює картину фатальних подій, які невідворотно намотуються у клубок часу і обставин.

Станіслав НОВИЦЬКИЙ ділиться новими поезіями  періоду  війни у добірці «КРОНИ ДЕРЕВ ХОЛОДНІ».  У них простежується емоційний стан і духовні  травми, заподіяні війною.

Микола ІСТИН  пропонує читачам  добірку ВСЕСВІТИ і  зазначає: «А Земля на гостині кохань виглядає тортом покраяним».

Щоквартальник друкує першу частину драми Світлани МАКСИМЕНКО «НАШ ЧАС ІЩЕ НЕ НАСТАВ». Цікавий  час  в якому розвивається дія драми – ХХІІ століття. Але почуття, стосунки, кохання, емоції мабуть ті ж, як і тисячу років тому…

«Літературний Чернігів»  та редколегія звертаються до авторів, читачів, шанувальників літератури, підтримати фінансово щоквартальник, аби він і далі йшов до читача регулярно і в повному обсязі. Адже творчий колектив   готує наступні номери до видання, щоб у цьому році  перетнути позначку  100 – сотого номера. 

Цьогорічна випускниця чернігівської школи  Альона МОРОЗ пропонує  читачу ліричні етюди в яких міркує про людину, яка сама є «гарантом» здійснення мрій, також  - про Лесю Українку та образні враження мандрівниці.

Віра КОЗЛОВА пропонує читачам добірку  своєї лірики. А  Сергій ТКАЧЕНКО друкує  переклад вірша  болгарського поета Димча ДЕБЕЛЯНОВА    «ВЕРНУТИСЯ ДО БАТЬКІВСЬКОГО ДОМУ» з післямовою автора перекладу.

У  розділі  українознавства  Анатолiй  ШКУЛIПА пропонує читачу працю «ЧИМ ШВИДШЕ БІЖИШ, ТИМ МЕНШЕ ПОМІЧАЄШ, або ЧИМ ГЛИБШЕ КОРІННЯ, ТИМ МІЦНІШЕ СТОЇТЬ ДЕРЕВО», яка, за його словами, є післямовою до  іще не надрукованого роману ««Укри, або Колесо предків».

Володимир СЕНЦОВСЬКИЙ  пропонує  спогади про поета і нашого земляка  Олексу ЮЩЕНКА – «ЗРИНУВ У ПАМ’ЯТІ СВІТЛИЙ ОБРАЗ ПОЕТА», а Михайло СУШКО  розповідає  про свої враження  від знайомства  з поезію  іншого нашого земляка у слові  -   «СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ МИКОЛИ ТКАЧА».

Володимир КУЗЬМЕНКО у рубриці «Ювілеї» пише   про поезію  нашого сучасника – «ГРОНА СЛІВ ДОСТИГЛІ СТАНІСЛАВА ШЕВЧЕНКА».

 Олександр ОЛІЙНИК  у спогадах  про наших земляків  - «РОВЕСНИКИ» -  нагадує, що 14 січня 2022-го минуло 85 років від дня народження Євгена ГУЦАЛА, а 6 лютого ц. р. – 85 років від дня народження Володимира КЕЗЛІ.

Олександр МОЛИБОГА у розділі  «З архівів КДБ»  ділиться  розповідями про часи репресій – «ДОЛЯ МОНАХА»  та  «КІНЕЦЬ СВІТУ» ДЛЯ СЕЛЯН .

Журнал друкує і  рецензію – Євгена ЛУНЯКА «СЛОВО ПРО КНИГУ», на видання  оповідань Олександра ЗАБАРНОГО «Багряні терикони».  Сам автор книги також у ПІСЛЯСЛОВІ розповідає про історію  книги  і шлях оповідань до читача.

Літературний Чернігів № 2 (98), 2022 рік https://issuu.com/600388/docs/lit_chern_02_2022