Юрій Андрухович провів у Відні чергову презентацію книжки "Euromaidan: Was in der Ukraine auf dem Spiel steht" ("Євромайдан: що в Україні поставлено на карту"), яка вийшла наприкінці травня 2014 року в німецькому видавництві Suhrkamp. Після зустрічі з читачами, яка відбулася у віденській книгарні "Орландо" у вівторок, 28 жовтня, DW мала змогу розпитати письменника про сприйняття книжки аудиторією у різних країнах. Оскільки зустріч відбулася одразу після парламентських виборів в Україні, політична ситуація в країні після "Євромайдану" також стала предметом розмови.

Deutsche Welle:  Чим є Ваша книжка  " Євромайдан " ? Що Вам хотілося, в першу чергу, донести до читача?

Юрій Андрухович: Ця книжка моя в тому розумінні, що я є автором одного з текстів, крім того, я частково впорядковував її, тобто запрошував теж інших авторів. Я хотів подати німецькомовному читачеві це явище в якомога більшій складності всіх його аспектів. Тут є не тільки суто літературні тексти, авторами яких є письменники, тут також є дослідження. Наприклад, дуже цікава ґрунтовна студія про правих радикалів в Україні, про таке явище, як Правий сектор. Я вважаю це дуже корисним і потрібним, тому що в західних медіа все це надзвичайно спотворено. Принаймні через цю книжку вдається кільком мислячим людям подати альтернативну і, на мій погляд, правильну точку зору.

Які відгуки отримала Ваша книжка серед німецькомовної аудиторії? Чи зрозумів її іноземний читач?

Було б непогано, якби у іноземного читача після прочитання книжки виникало ще більше питань. Тут є достатньо великий прошарок людей, які про нашу революцію, Майдан думають позитивно, які нас підтримують. Можливо, нас більше вражають ті, які підтримують і розуміють Путіна, тому ми більше реагуємо на них. Але це не безнадійна справа видавати такі книжки, це дуже потрібно. Я навіть знаю, що видавництво, в якому ми цю книжку видали, думає про продовження, про "Євромайдан-2". Ось минув рік, будемо запрошувати знову цих авторів та інших також. Це проект "на виріст", оскільки наша ситуація не зупинилася, вона далі в розвитку, про це цікаво писати далі.

На Вашу думку, очікування Євромайдану справджуються? Якими є його наслідки?

Не можу відповісти "так" або "ні". На мій погляд, очікування уже частково справдилися. Але порівнюючи з тими, хто скаже, що очікування справдилися, незадоволених є значно більше. Є багато людей, які вважають, що все втрачено, що ми відступили, все програли. Я з цим не згодний. Я згодний з тим, що все відбувається з жахливими перешкодами, втратами, відступами, але, якщо порівнювати з періодом після Помаранчевої революції, ми значно далі пішли як суспільство. Можливо, причиною є те, що на сьогодні важливу роль почали відігравати молодші покоління. Мені здається, що ці десятилітні діти, які в 2004 ходили за ручку з батьками на тодішній Майдан, через 10 років відіграли і відіграють вирішальну роль в теперішніх змінах в Україні. Саме тому кажуть, що це була революція майбутнього. Звичайно тут треба згадати також синдром добра, який охопив і змінив Україну. Друзі, знайомі, знайомі знайомих – всі працюють над такими суспільно-вагомими та добровільними речами.

Чи задоволені Ви результатами парламентських виборів?

Результати не такі прекрасні, як я сподівався. Я значною мірою ними розчарований, але вплив Майдану на них все-таки дуже відчутний. Зокрема в тому, що проходить такий несистемний дивний проект "Самопоміч". Але і в тих партіях, які зі старої системи виросли, як наприклад, "Блок Порошенка" чи "Народний фронт", також присутні нові люди.

Як ви гадаєте, які виклики ставить Євромайдан перед новою владою ?

Я думаю, що є дуже суттєвою одна річ, якої раніше у нас не було, – люди абсолютно серйозно налаштовані на зміни. Це не балаканина, всі розуміють, що це питання життя і смерті. Мабуть, ця війна загострила і призвела до такого екстремального відчуття того, що треба робити.

На вашу думку, що відчувають українці після виборів: це надія на реформи від оновлених органів влади чи більше розчарування, що досі майже нічого не зроблено?

Дуже складно кожному з нас зосередитися на цьому, тому що в нашій реальності є війна, є смерть. Бойові дії начебто пішли на спад, але ніхто не гарантує нам, що завтра вони не почнуться з новою силою, та й так зване "перемир’я" щодня приносить новини про нові смерті. Тому ми змушені, так чи інакше, зміни в суспільстві та політичних розкладах розглядати крізь призму війни, в яку нашу країну силоміць втягнули. Мені здається, що ми переживаємо щось унікальне, буде дуже складно порівнювати це з досвідом інших народів та країн. Україна створює для людства якийсь новий досвід. Ми опинилися у ролі першопрохідців якоїсь іншої реальності.

Чи відчуваєте Ви, що незважаючи на всі події, Україна рухається до зближення з рештою європейської сім’ї?

Я гадаю, що так. Відбулися певні речі, які стануть незворотними, наприклад Угода про асоціацію. Мені здається, її вигадали для того, щоб нам не хотілося повноправного членства, це мало стати таким собі "замінником". Але ця угода потягнула за собою стільки, що тепер нею не закінчиться. Україна обов’язково доб’ється свого повноправного членства в ЄС… або ЄС розвалиться (сміється –  Ред .)

Чого не вистачає українцям? Як це можна надолужити ?

Не хочеться критично про українців говорити, вони цього не заслужили, але, виявляється, вони є різними. Вибори це показали. Є так багато українців, які не пішли голосувати, завдяки цьому відсоток "янучар" на цих виборах виявився не заслужено високим. Це все коштом тих, яким байдуже до всього. Я думаю, що у нас стався серйозний крок у бік такого подорослішання, але ще залишається досить багато інфантилізму. Над цим треба працювати.

Наскільки оптимістичний чи песимістичний Юрій Андрухович сьогодні?

Можливо я дурень, але з оптимістичним настроєм! Є щось таке, що я не можу пояснити, але мені здається, що ми переможемо!

Лідія Акришора