Сьомий рік поспіль книжки видавництва «Грані–Т» (цього разу «Корабель дурнів» Себастіна Бранта, «Солька та кухар Тара–пата» Оксани Лущевської та Лани Світанкової) здобувають перемогу на Міжнародному конкурсі «Мистецтво книги». Про рецепти цього успіху, некомпетентність українських книжкових конкурсів, а також соціальну відповідальність — рідкісне відчуття у видавничому просторі — у розмові з головним редактором видавництва «Грані–Т» Оленою Мовчан.

«Штучність чи примус нічим не прикриєш»

— Пані Олено, за яких умов книгу можна назвати мистецьким витвором?

— Це дуже загальне й дуже відносне визначення — «мистецький витвір». Для когось таким є срібне тиснення чи позолочений корінець, для когось — високооплачуваний художник, для когось — величезний формат... Той факт, що члени журі, які оцінюють книжки на міжнародних конкурсах, визнають книжку «мистецьким витвором», — це наслідок професійної діяльності всіх учасників творчого та виробничого процесу — від автора до друкарів. І, звісно, якщо це зроблено з любов’ю, бо штучність чи примус нічим не прикриєш.

— Певно, найбільше на титул книжкового мистецького творіння претендують ексклюзивні екземпляри. «Грані–Т» видають такі книжки, хоча інші видавництва здебільшого випускають масові видання. Цікаво, з огляду на досвід «Граней–Т», чи мають попит ексклюзивні видання на українському ринку?

— Наше видавництво від початку свого існування свідомо працює в таких напрямах, де практично неможливо «спуститися» до масовості. Скажімо, альбомні видання та есеїстика апріорі не можуть бути масовими, а з літературою для дітей треба бути вкрай обережними, автоматично застосовувати до неї ті самі критерії, що й до дорослої, — це хибний шлях. Про попит найкраще свідчить робота, конкретний результат, а не «галас» чи кулуарні віяння. Мінімум три новинки щомісяця — це, гадаю, доволі вичерпна відповідь на запитання про існування попиту.

— Ви зазначали, що «Грані–Т» не беруть участі «у всіх без розбору національних (державних і приватних) книжкових конкурсах». Чого, на ваш погляд, не вистачає нашим рейтингам?

— Як на мене, книжковий конкурс передбачає оцінку КНИЖКИ, а не тексту в ній (тоді це літературний конкурс для письменників), не малюнків (тоді це конкурс для ілюстраторів), не мистецтва друку (тоді це конкурс для поліграфістів) і так далі. Також мене дивує, коли проза оцінюється разом із поезією — що краще, один метр чи один літр? Інколи конкурси є вагомим додатком до діяльності котрогось із культурних діячів, які їх, власне, й зініціювали (в такому разі «кулуарні штуки» перемагають головну мету конкурсу). Дивує й те, що статус перемоги книжки в котромусь із українських книжкових конкурсів жодним чином не впливає на її соціалізацію — кількома анонсами все й обмежується, а далі життя триває, як і до того. І найбільше мене насторожують заяви про те, що конкурс має на меті вироблення якогось «канону» літератури. Так само доволі химерно сприймаються конкурси, які набувають форми приватної вечірки — хай то й буде культурна вечірка, без голосних назв і заяв...

«Є категорія книжок, які, перейшовши в електронний формат, втратять свою сутність і природу»

— Свого часу творці рукописних книжок виступали проти друкованих, вважаючи останні, так би мовити, «бездушними». Нині спостерігається схожа ситуація, адже деякі прихильники паперової книжки говорять, що електронна не виконує важливу естетичну функцію. Як ви вважаєте, чи може електронне видання бути мистецьким витвором, естетичним, створеним із душею?

— Створене з душею — так, це може бути. Узагалі, будь–що можна зробити талановито й професійно. Тому від категоричних формулювань у бік критики електронних видань я утримаюсь. Однак є категорія книжок, які, перейшовши в електронний формат, втратять свою сутність і природу. Такими є більшість наших видань, альбоми й книжки для дітей. «Грані–Т» наразі не планують видавати електронні книжки, не бачимо доцільності.

— А над якими видавничими проектами нині працюють «Грані–Т»?

— Щойно ми завершили роботу над пригодницькими повістями Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів» з неперевершеною графікою Володимира Штанка. В роботі також «Парадокси кохання» Паскаля Брюкнера в перекладі Леоніда Кононовича, з передмовою Анатолія Дністрового (серія De profundis); «Спалах: Заворушення в арабських країнах» Тахара Бен Джеллуна в перекладі Євгенії Кононенко, з передмовою Олеся Донія (серія De profundis). Чекаємо з друку підліткову повість Михайла Бриниха «Хрустальна свиноферма» та збірку есеїв Вальтера Беньяміна «Щодо критики насильства» в перекладі Ігоря Андрущенка, з передмовою Володимира Єрмоленка.

— Відомо, що «Грані–Т» готують до друку видання за програмою «Українська книга–2012». Чим саме потішите читачів?

— Цього року наше видавництво подавало на програму «Українська кни­га» 8 проектів, у тому числі 3 книжки шрифтом Брайля для незрячих дітей. У результаті підтримку здобули 5 книг (з них 3 — шрифтом Брайля). Однак зараз ми офіційно відкликали свої проекти, окрім брайлівських, які є складовою важливого соціального проекту і поширюються безкоштовно у спеціалізованих навчальних закладах і бібліотеках. У зв’язку з тим, що державне фінансування цієї програми було скорочено, кількість проектів також треба було зменшити. Ми пріоритетними визначили книжки для незрячих дітей, і саме їх залишили в списку.

— Однак «Грані–Т» випускають книжки шрифтом Брайля і в межах власного соціального проекту «Доторкнутися до слова»...

— Саме так, і ми неодмінно продовжимо цей проект, незалежно від участі в програмі «Українська книга». Наразі складно спрогнозувати їх кількість на наступний навчальний рік, оскільки ми це робимо власним коштом, без будь–якої допомоги. Але почнемо ми з трилогії Степана Процюка про перше кохання — «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце», «Аргонавти».

НЕВІГЛАСТВУ — БІЙ!

— За офіційною інформацією, українці купують усе менше книжок. Чи планують «Грані–Т» створювати проекти, що спрямовані на промоцію читання?

— Ми це робимо щодня кожним своїм кроком. Передусім наступного навчального року продовжимо щорічний регіональний конкурс «Найкращий відгук на сучасну дитячу прозу»; для вчителів — «Всеукраїнський конкурс на найкращий конспект уроку з позакласного читання у 5–9 класах загальноосвітніх навчальних закладів». Будуть традиційні зустрічі школярів із письменниками у школах, низка конкурсів для дітей, у тому числі й у соціальних мережах (ми єдині з видавців, хто нині працює над підвищенням культури користування iнтернетом у дітей, а не бідкається про поганий його вплив). Конкурси для дітей у соціальних мережах більшість батьків дивують і бентежать водночас, адже вони звикли до конкурсів, які проводять у школах під пильним наглядом учителів i бібліотекарів, а в соціальні мережі вони взагалі забороняють дитині заходити, оберігаючи її від «поганих впливів». Однак ми пропонуємо їм подивитися на ситуацію інакше і припинити боротися «з вітряками» — з iнтернетом, що став невід’ємною реалією нашого часу. І варто пам’ятати, що з мінусів можна робити плюси, доклавши зусиль, увімкнувши фантазію і виявивши довіру до власної дитини. Долучити дитину до культури спілкування в iнтернеті — це невід’ємна складова цивілізації, яку не можна ігнорувати чи оминати. Всі чудово знають, що кожна заборона провокує дитину до порушення і перетворює його на нав’язливу ідею. «Тебе немає «Вконтакті»? Ти відстав від життя!» — так, це жорстоко, але такими і є сучасні дитячі колективи. А кожна дитина має право і повинна жити в сучасному світі, уміти його використати для свого комфортного розвитку, адже у світі стільки цікавого й прекрасного! Серед користувачів соціальних мереж дитина може знайти чи сформувати сама коло друзів зі спільними інтересами, подружитися з однолітками, які добре навчаються, позитивно налаштовані, шукають нових знайомств для спілкування, однодумців для обговорення музики, книг, фільмів.

Дарина ФІАЛКО