Однак британському режисеру Девіду Йетсу лише влітку вдалося презентувати свій кіношедевр. Презентацію не зміг зіпсувати навіть проливний дощ, який буквально затопив Лондон. Сотні фанатів, які зібралися на площі Лестер-сквер, зустрічали оваціями улюблених акторів, котрі до нитки промокли, поки прямували червоною доріжкою до залу.

Улюбленці глядачів – Руперт Грін (Рон Візлі), Емма Вотсон (Герміона Ґрейнджер) і, звісно ж, Деніель Редкліфф (він же Гаррі Поттер) – усміхалися для фотокамер. Поряд з юними акторами позувала жінка у розкішній вечірній сукні. Сьогодні вона може собі дозволити таку розкіш. Ім’я Джоан Ролінґ, яке ще кілька років тому було нікому не відомим, прославилося саме завдяки вигаданому світові, який розмістився на сторінках серії книг і фільмів про хлопчика зі шрамом-блискавкою Гаррі Поттера.

За словами самої Ролінґ, ідея книжки спала їй на думку 1990 року, коли вона їхала потягом із Манчестера в Лондон. Вагон раптово зупинився — й у вікні вона побачила хлопчика в окулярах, зовнішність якого згодом «отримав» Поттер. Однак, якщо уважно прочитати біографію письменниці, то складається враження, що до написання роману про Поттера вона готувалася все життя. Надто багато реальних ситуацій згодом було перенесено на сторінки книги. Наче всі ці події ставали передвісниками її майбутньої кар’єри.

Перший автобіографічний елемент, що потрапив на сторінки дебютного роману «Гаррі Поттер та філософський камінь», – це опис самої Ролінґ в ранньому дитинстві. Тоді Джоан була повненькою та рожевощокою. Коли письменниця мала два роки, народилася молодша сестра Ді, яка стала першим слухачем її дитячих оповідань. Ролінґ уже тоді полюбляла вигадувати різні історії. Деякими вона забавляла молодшу сестру, а деякі змушувала дослухати до кінця, насильно стримуючи Ді на місці. Перше оповідання Джоан записала в 5 чи 6 років. Його головним героєм став кролик на ім’я Кролик, який захворів на кір, і його прийшли відвідати друзі, серед яких була величезна Міс Бджола. В дитинстві сестрички хотіли мати свого домашнього улюбленця кролика, тому не дивно, що він був неодмінним персонажем оповідок Джоан.

І лише коли вона виросте, а її біографії та інтерв’ю публікуватимуться сотнями, Ролінґ зізнається, що вже тоді хотіла бути письменницею, але боялася кому-небудь зізнаватися, щоб її не висміяли та не назвали безталанною.

У дитинстві їхня сім’я кілька разів переїжджала. Вперше вони переїхали з Йета у Вінтербурн неподалік Брістоля. Саме на вулиці Вінтербурна Ролінґ знайшла прізвище, що сьогодні не залишить байдужим жодного підлітка, який любить читати. У дитячій компанії з Джоан та Ді на вулиці гралися брат та сестра на прізвище Поттер – Іан та Віккі. Джоан заздрила їм – ще б пак! – мати таке милозвучне прізвище. Не те, що в неї – Ролінґ. Діти завжди дражнили її за прізвище, яке легко можна було заримувати і перетворити на слово «скалка» (Rowling – rolling pin). Письменниця довго виношувала в мріях це прізвище з дитинства, аж поки не випало слушної нагоди наректи Поттером юного героя, який приніс їй успіх.

Джоан Ролінґ постійно витягує власні спогади і майстерно вплітає у канву роману, перетворюючи їх на пригоди хлопчика-чарівника та його друзів. Це для неї не просто вигаданий світ; це інша реальність, яку вона зробила частиною свого життя.

Сім’я переїжджає вдруге, коли Джоан було дев’ять років. У Татшилі дівчинка ходить до початкової школи, а згодом до середньої школи у Вієдіні. На той час, згадує письменниця, вона була веснянкуватою та короткозорою дівчинкою, сором’язливою і зовсім не спортивною. Натомість любила літературу та іноземні мови і продовжувала вигадувати неймовірні історії про героїчні подвиги. Згодом вона запозичить цей дівчачий образ для Герміони, уточнивши, що та була значно розумнішою за неї. А зі свого найкращого шкільного товариша Шона Харріса спише Рона Візлі. Навіть його синьо-білий Ford отримає місце на сторінках книги – стане прототипом автомобіля Візлі в «Таємній кімнаті». І недаремно. Саме з цим авто у Джоан пов’язано багато приємних спогадів. Частенько вони вдвох з Шоном каталися околицями. Доїжджали і до Глочестерського собору, химерні шпилі якого письменниця запозичила для будівлі школи магічних мистецтв – Гоґвордс.

Дитинство минуло, і романтичних спогадів, які можна було б запозичити для своїх персонажів, стало менше. Ролінґ вивчає французьку мову в Екстерському університеті, а згодом відвідує заняття у педагогічному училищі. На практиці свої знання Джоан вирішила застосувати як двомовний секретар, однак, зі спогадів дізнаємося, що секретар із неї вийшов нікудишній, точніше — «найгірший у світі». Саме це штовхнуло Ролінґ на радикальний крок – кинути все і поїхати викладати англійську в Португалію. Вирішено – зроблено. У 1991 р. 26-річна Джоан вирушає в Португалію. В пообідній та вечірній час вона дає приватні уроки, зате ранки залишаються вільними для творчості. Джоан продовжує писати. На той час письменниця працювала над романом про хлопчика-чарівника. Він був далеко не першим, як вважається, а третім – перші два були немилосердно закинуті як такі, що не пройшли авторської критики.

В одному з інтерв’ю Ролінґ зізнається, що зовсім не намагалася робити з книги про Гаррі Поттера автобіографію, і взагалі, що б там не казали, там небагато елементів з реального життя. Однак єдиний факт, який не заперечує навіть сама письменниця – це присутність у романі теми смерті. У Ролінґ це пов’язано зі смертю матері, яка померла у 1990 р. від розсіяного склерозу. Особисту трагедію та біль за близькою людиною Джоан розділяє з Гаррі – батьків хлопчика закатував лорд Волдеморт, застосувавши закляття смерті Авада Кедавра.

У Потругалії Ролінґ вирішує створити власну сім’ю і одружується з телевізійним журналістом Жоржі Арантесом. Зблизив молодих людей, як не дивно, роман Джейн Остін, що його на той час саме закінчив читати молодий чоловік. А Джоан була великою шанувальницею цієї письменниці. Після одруження у молодят народилася донька Джесіка. Перші розділи «Філософського каменю» писалися у складний для Ролінґ період – чоловік довгий час не міг знайти роботу, тому Джоан викладала англійську практично до народження доньки. Однак сімейна ідилія тривала недовго – після чергової сварки письменниця забрала тримісячну доньку і вирушила до Единбурга, ближче до рідної сестри.

Письменниця винаймає невеличку кімнату, де заселяється разом із донькою. Єдиним джерелом їхнього існування стає державна допомога. Її не завжди вистарчає на речі першої необхідності, однак Джоан вперто продовжує писати задуманий роман, вирішивши закінчити його до того, як влаштується на роботу викладачем французької. Ці розповіді вже стали легендою, а ще десять років тому для Ролінґ такою була реальність – під час обідніх прогулянок вона сідала з візочком у кафе і писала роман про Гаррі Поттера. Співвласником кафе був чоловік її сестри, тому можна було обмежити замовлення чашкою кави, а просидіти – скільки спатиме донька.

Джоан Ролінґ згадує, що й досі пише від руки, а згодом набирає остаточний варіант на комп’ютері. Любить писати чорною ручкою на вузькому напівпрозорому папері. Однак у житті доводиться писати на дивовижних предметах, якщо в момент натхнення під рукою не виявиться блокнота. «Назви факультетів Гоґвордсу – Ґрифіндор, Гафелпаф, Рейвенклов та Слизерин – були записані на гігієнічному пакеті в літаку. Добре, що він був порожній», – з усмішкою згадує письменниця.

Першою людиною, яка дізналася про існування Гаррі Поттера, стала сестра письменниці. Як і в дитинстві, Джоан переказала Ді сюжет першої книги про хлопчика, який виявив, що він чарівник і вирушив на навчання до школи магії. Ді сміялася до сліз. Це, мабуть, і переконало Ролінґ у неминучому успіху книги. Вона передруковує чернетку роману на старій машинці, яку придбала на розпродажі, і надсилає рукопис літературному агенту та видавцю. Обидва їй відмовили: мовляв, і сюжет не новий, і надто складно та задовго для дітей.

Однак у 1995 р. щастя таки усміхнулося Джоан Ролінґ. Її новий літературний агент Крістофер Літл відвіз роман «Гаррі Поттер та Філософський камінь» на Франкфуртський книжковий ярмарок. Там на книгу знайшовся достойний покупець – відоме британське видавництво «Блумсбері», яке придбало роман за чотири тисячі доларів. Завершенню роботи над книгою сприяє також грант на 8 тисяч фунтів від шотландської Ради з питань культури та мистецтва. Письменниця нарешті змогла купити комп’ютер, однак із улюбленим записником так і не розлучилася.

Книга видана через два роки, у 1997-му. Вона одразу ж стала сенсацією та світовим бестселером і завоювала нагороду «Дитяча книга року» та Smarties Prize. Американське видавництво «Навчальна література» купує права на книгу за безпрецеденту суму – 105 тисяч доларів. Роман під назвою «Гаррі Поттер та Камінь чарівника» у 1998 р. побачив світ у США.

Ще до видання першого роману про Гаррі Поттера видавництво вдалося до невеличких хитрощів. На думку видавців, книжку неохоче купуватимуть хлопчики, тому, щоб привабити цю аудиторію, вирішили дещо підкоригувати ім’я письменниці, — замість імені залишити лише ініціали. При цьому видавництво хотіло, щоб ініціали складалися з двох літер. Ролінґ вибрала для другого ініціалу ім’я своєї бабусі, Кетлін, та й звучало воно гарно – J. K. Rowling (хоча справжнє ім’я письменниці Джоанна Мюррей Ролінґ). Видавнича хитрість спрацювала – читачами романів про Гаррі Потера є хлопчики та дівчатка у співвідношенні 50 на 50. За словами письменниці, всі вони пишуть їй листи, хоча вже давно достеменно відомо, що автор – жінка.

Після раптового та нечуваного успіху Джоан Ролінґ нарешті може залишити викладання і присвятити себе літературі. Вже влітку 2000 р. було продано понад 35 мільйонів екземплярів перших трьох книг 35 мовами. Статок дитячої письменниці зріс на 480 мільйонів доларів. То був успіх, слава і багатство.

Сьогодні світ нарешті дізнався про всю історію Гаррі Поттера, що вмістилася у семи книгах – «Гаррі Поттер і філософський камінь» (1997), «Гаррі Поттер і таємна кімната» (1998), «Гаррі Поттер і в’язень Азкабану» (1999), «Гаррі Поттер і келих вогню» (2000), «Гаррі Поттер і Орден фенікса» (2003), «Гаррі Поттер і Напівкровний Принц» (2005), «Гаррі Поттер і смертельні реліквії» (2007).

Окрім того, Ролінґ написала декілька книг немовби на підтвердження правдоподібності світу чарівників. Так, книга «Фантастичні тварини і де їх шукати» (2001 рік) є нічим іншим, як підручником із дисципліни «Догляд за магічними істотами». Це копія книги, що належить Гаррі Поттеру, написаної відомим магічним зоологом Ньютом Скамандером.

У 2008 р. в Україні було видано ще одну книжку Джоан Ролінґ «Казки барда Бідла». Відомо, що ці казки були написані письменницею для близьких людей. Рукопис існував лише у шести примірниках, написаних та намальованих від руки. Сьомий примірник був проданий на аукціоні «Сотбіс».

Після визнання життя Ролінґ перевернулося з ніг на голову – інтерв’ю, участь у телевізійних програмах та шоу, автограф-сесії, виступи та тури Європою. Усамітнене життя домогосподарки залишилося позаду. Новий імпульс отримало й особисте життя – у 2001 р. Джоан Ролінґ вдруге одружилася (з лікарем Нейлом Мюрреєм, від якого народила другу доньку).

Ролінґ пригадує, що писала роман про Гаррі Поттера, коли їй було дуже погано і хотілося чогось досягнути. «Не кинувши виклик, я б зійшла з розуму», – переконана письменниця.

Імена героїв, назви різних предметів та видів занять, як і самі ідеї для семи романів про Гаррі Поттера, спадають на думку випадково, запевняє письменниця. «І гадки не маю, звідки вони беруться, – розповідає Ролінґ. – Уся радість була б для мене зіпсованою, коли б раптом з’ясувалося, що в мене просто є маленька звивина в мозку, яка змушує мене думати про невидимі платформи поїздів».

Вона визнає, що деякі персонажі таки схожі на її знайомих, однак в авторський уяві реальний образ трансформується, іноді — до невпізнання, перетворюючись на книжковий. Так професор Снейп та Гілдерой Локхарт починалися як копії знайомих Ролінґ, однак на сторінках книги змінилися до невпізнання. З Герміоною, як уже згадувалося, своя історія: автор «списала» її з себе одинадцятирічної.

А от головний герой для екранізації романів про Гаррі Поттера потрапив у фільм уже з магічного середовища – Деніел Редкліфф асистував на виступах самому Девіду Коперфільду. Згодом продюсер Девід Хьюман згадуватиме, що з першого погляду розпізнав у Редкліффі Гаррі Поттера. Однак, щоб отримати його згоду на зйомки, довелося довго переконувати батьків хлопця.

Письменниця збирала незвичайні назви серед рослин, середньовічних святих, у картах, словниках і навіть на пам’ятниках жертвам війни. Більшість заклинань вигадані, однак і вони ґрунтуються на тому, в що колись вірили наші предки. Частину наукових знань Ролінґ запозичила із вчень та дослідів алхіміків.

А от ідея спортивної гри квідич спала письменниці на думку під час сварки зі своїм тодішнім хлопцем в Манчестері. «Я завжди міряла побачити гру, в якій водночас був би більше ніж один м’яч. Ідея мене просто вразила. З маґлівських видів спорту квідич нагадує баскетбол, який я найбільше люблю дивитися», – згадує Ролінґ, додаючи, що вона й досі зберігає записник не лише з записами, а й з діаграмами та попередніми назвами усіх м’ячів.

Магія та чари у книжці – звична річ, однак іноді дивні речі трапляються і в реальному житті. На гребені популярності книгу про Гаррі Поттера чекала ще одна несподіванка – з реальності. На цвинтарі недалеко від Тель-Авіва виявили могилу дев’ятнадцятирічного рядового Королівського полку Великобританії, повного тезки літературного персонажа – Гаррі Поттера. Завдяки творчості Дж. К. Роулінґ могила стала приваблювати безліч туристів, і її навіть додали до офіційного списку визначних пам’яток.

Нині Джоан Ролінґ чи не найбагатша британська жінка-мільйонер. Вона стала однією з найоплачуваніших жінок у Великобританії, увійшовши в п’ятнадцятку найвпливовіших осіб шоу-бізнесу. Її ім’я відоме у всьому світі, а її книжки стали бестселерами не лише в Європі, а й у США. Письменниця отримала чимало нагород, почесний ступінь Абердінського університету (Шотландія). Крім того, Ролінґ є офіцером лицарського Ордену Британської імперії.

Ім’я письменниці вирішили увічнити не лише на землі, а й у космосі. За пропозицією Марка Хаммергрена, астронома з Чикаго, ім’ям Ролінґ названо Астероїд №43844.

Ролінґ зізнається, що навіть і не мріяла про такий приголомшливий успіх. «Єдине, на що я сподівалася, це на гарний відгук у якійсь центральній газеті. Це було вершиною моїх мрій», – зізнається письменниця. Їй приписують заслугу у створенні найбільшої книжки для дітей, у якій порушуються незвичні для дитячої літератури теми ревнощів, слави, любові, втрати дитинства і смерті. Гумор, яскраві характери персонажів, добре продуманий сюжет, та трішки страшилок, на думку письменниці, — ось запорука успіху книги та неодмінні складові всього циклу романів про Гаррі Поттера.

Євгенія Ковалевська

Фото: suicide.org