Тож тут подаю свої роздуми лише на невеличкий фрагмент (с. 157–159) – неможливо описати і осмислити море думок у невеличкому есеї. Тексти – це поезія й проза, писані любовʼю, душі й серця. Проза (писана курсивом) доповнює метафоричні думки поезії, щоб спонукати читача до думного читання і осмислення написаного – залучити читача до мандрівки у світ книжки, духовного життя…

Бог Всесвіту і Бог у людині, якщо вона ЛЮДИНА. У Всесвіті – Бог, Його Дух всюди і в усьому, і ми маємо змогу співпрацювати з ним, черпати силу з  Його дії, якщо наші помисли не суперечать логіці буття. Будьмо чесними перед собою – і будемо чесними перед Богом та іншими людьми.

Бог – Абсолют, надпотужний згусток енергії ідеального вакууму; Ним є і за Його допомогою творить усе…

З нічого світ творився, із нічого...

І зрозумію, що оте нічого

Не можна розгубить серед тривог,

Бо то є іскра сяєва святого,

Для котрого єдина назва — Бог.

              Микола Руденко, «Поезії»  

Бога не бачимо, але бачимо Його твориво. Бог всюди і у всьому: «Через те докази існування Бога є не природничо-науковими доказами, а чимось значно більшим» (Манфред Лютц, «Блеф! Фальсифікація світу»).

«Ґедель (Ґедель Курт [1906–1978] – австрійський логік і математик. – Б. Д.) показав, що істина є сильнішою за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести» (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, «Філософія»).

А що ж людина?.. Шукаймо Бога й істину в собі! Ми є, і ми створені Богом. Що ще?..

 * * *

дзвінкий мій сміх!

усе в мені – моє!

ясні ці очі –

промені любові!

я – тут. я – є.

я в світі цьому є,

допоки є в мені

любов і слово.

Любов і слово… Деякі науковці стверджують, що на початку Всесвіту була ідея, а слово стало її втіленням. Таїна…

Роздумуймо… Ось думки, до яких неможливо щось додати, бо тут допитливе серце оповідає про Творця і віру в себе: «І я якось думала, як це: вірити в себе? Ще у школі, пригадую, казала, що мені здається, наче віра в себе дорівнює вірі у Творця і навпаки. Так і є. Бо ми – невіддільні. Бо я – прояв Творця, і коли я вірю в Його силу, то тим утверджую віру в силу власну».

Віра – це цілісний комплекс наших знань і розуміння не бачених очима об’єктів; це те, що неможливо цілісно сприйняти з допомогою наших п’яти органів сприйняття навколишнього світу, до кінця зрозуміти й осмислити. Якщо людина не вірить у себе, не володіє здатністю любити себе, то й не зможе любити небесного Творця. Тож саме такі роздуми авторки допоможуть читачеві пізнати Творця і укріпити віру в себе – саме така бесіда в поетичній формі допомагає усвідомити, що «Твій бог і є – любов»…

                 твій бог

Я вже про це, здається, говорила:

Любов у тобі й бог твій у тобі.

Твій бог тоді тримає вперто крила,

Коли ти віриш сам, що маєш їх.

Твій бог тебе веде у світ зоріти, 

Світити ясно на оцій землі!

Твій бог підказує, як справді маєш жити –

Почуй ці звуки, слухай їх, лови!

Твій бог не знає самоти й зневіри!

Він завжди є! Він в тебе завжди є!

Найвища з вір – у себе чесна віра!

Велика воля – вірити в своє!

Твій бог не може якось відвернутись!

Тобі болить – він стукає: «Агов!».

До себе – щиро. Варто лиш дочутись:

Твій бог – всередині. Твій бог і є – любов.

Я цитую ці тексти через змістовність написаного – щоб читач вловив стиль письма авторки. Я запевняю, що в цих текстах є що «ловити»…

Що ще посутнього можна сказати про мову письма авторки? Мова – це насамперед діяльність, адже СЛОВО передає думку: «Арістотель вважав, що думка і мова відповідають одна одній, тобто, що зі структури мови можна дійти висновку щодо структури дійсності» (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, «Філософія»).

 Якої дійсності ми бажаємо? Річ у тому, що ми, правду кажучи, все ж недооцінюємо силу слова рідної мови, його таїну, а з письма можна почерпнути  неймовірно багато.  Хоча ще «З Гомера, казали в давнину, кожен може взяти стільки, скільки спроможний взяти» (Андрій Содомора, «Про що писати…»)… 

Мусимо доконче брати на себе відповідальність за все, що робимо, щоб наші думки не були позірними, а писане поетичне і прозове слово серцем просилося до читання, роздумів… І ця книжка променіє текстами людини любові й слова…

Тож підсумок написаного можна оприлюднити думкою авторки: «І найважливіше: вищі сили тільки тоді тримають Ваші крила, коли Ви самі щось робите, щоб змінити своє життя. Помагають тим, хто працює сам».

Борис Грінченко сказав би нам: «Нумо до праці, брати» – іншого не дано…