Юну злодюжку Алексію несподівано доправляють до Папського двору, де над нею здійснюють таємничий обряд. Виявляється, що дівчина є спадкоємницею імператорського трону Трої і її треба доправити до столиці Східної Імперії, щоб вона вступила у свої права. Супроводжувати Алекс і охороняти її в дорозі доручено пістрявій команді, до якої входять непевний у своєму покликанні монах, безстрашна войовниця, практично безсмертний воїн, цинічний сибарит вампір, набундючений некромант, полохлива ельфійка і берсерк-перевертень. Яким буде їхній шлях, які небезпеки чигають на компанію практично на кожному кроці, чим увінчаються зусилля зі створення нової імператриці?..

Новий роман відомого англійського письменника-фантаста Джо Аберкромбі «Чорти» (в оригіналі Devils) одразу ж після свого виходу викликав палкі дискусії критиків і неоднозначні оцінки читачів. За жанром це типове героїчне фентезі, в основі якого лежить традиційний квест-похід певної колоритної групи героїв до якоїсь мети. Класичний зразок цього дав нам Толкін у «Володарі перснів». Отож нічого принципово нового Аберкромбі не запропонував. Окрім хіба що світу, в якому відбуваються події. 

А світ цей дуже й дуже нагадує наш власний. За винятком того, що в «Чортах» ми маємо картину типової теократії, де верховна влада належить духовенству. Як і свого часу на Землі (відголоски цього є й досі), світ поділений на дві Імперії – Західну, де править Її Святість Папа (так-так, саме Її), і Східну, якою управляє імператор у «симфонії» (співзвуччі) з Патріархом. Історія цієї Вселенської Церкви дуже нагадує нашу і є певною пародією на неї (тут маємо явні перегуки зі Свіфтом). По-перше, Спаситель за версією Аберкромбі, була жінкою і символом її мук є не хрест, а коло/колесо. Західна Церква, що вклоняється колу, якась «не така» і є мішанкою з традицій католицизму й протестантства. Усе духовенство, включно з князями церкви і самою Папою, складається з жінок. Чоловікам дозволено бути лише ченцями. Східна Церква, яка почитає колесо, більш «традиційна» і в цілому схожа на православну. Різниця між колом і колесом нагадує розбіжності між земними конфесіями (зокрема проблему філіокве), Папа й Патріарх свого часу прокляли і відлучили одна одного від церкви тощо. Таким чином, перед нами відвертий антиклерикальний роман з сатирою на провідні гілки християнства.

Характеризуючи групу основних героїв, можна було б посперечатися з перекладом назви роману. Слово «чорти» не дуже підходить до компанії Алексії. Дияволи або ж «нежить» було б більш точним. Бо «чорти» нагадують про християнське пекло. А шістка з семи членів супроводу новоспеченої принцеси хоча й колоритна, проте зовсім не схожа на класичних бісів, що підсмажують грішників у казанах з киплячою смолою. Сьомий, їх очільник чернець Діас скоріше Фауст, якому вдалося приручити зграю Мефістофелів. Саме так, бо вони є, як ото в Гете, частиною тої сили, яка постійно хоче зла й постійно робить благо. Кожен/кожна з них має свою драматичну історію і усі вони пов’язані присягою покори Алексії, накладеною малолітньою Папою Бенедиктою (ще один натяк на історію сучасної церкви). І усі ж мають навички боротьби зі всілякою нечистю. А її на сторінках роману Аберкромбі вистачає. Дивуєшся вигадливості письменника, якому вдалося зробити кожну епічну батальну сцену не схожою на попередні. Кожного разу нашу компанію атакують інші чудовиська, все потужніші й жахливіші. 

Сама головна героїня на фоні своїх охоронців виглядає трохи бліднувато. Звичайно, за законами жанру, вона поступово перероджується, набуваючи життєвий досвід, який знадобиться їй у подальшій кар’єрі імператриці. Проте самостійно вона практично нічого не варта у світі зловорожої магії і геополітичних інтриг. Багато сил (і трохи пікантності оповіді) додає їй підтримка кращої подруги, якою стає для неї ельфійка Сонечко. 

Судячи з фіналу, нас може очікувати ще одна (а то й кілька) зустріч з цією симпатичною командою. Що ж, буде досить цікаво побачити, як складуться їхні долі, доля Алексії і усього цього світу.