Дописую вірш:

короткий, та пишеться

наче востаннє

Юрій Роговий

Пошук спроможності передачі розмаїття думок і переживань у лаконічному стилі крізь призму безупинної спонтанності уяви, позначеної інтуїтивністю вираження почуттів, зумовив інтеграцію східнопоетичних практик, запозичених наприкінці 20-х років XX століття, на ґрунт української лірики. Одним із таких способів, що дає змогу через зовнішній світ — живопис природи, циклічність зміни пір року — осмислити внутрішній стан, є стилізована під хоку лірична мініатюра, для якої в українській поетиці не зафіксовано сталої назви — тільки численні варіації; її концептуальне підґрунтя — спостереження простору в його незначній присутності, у малому — великого — і навпаки, а також — у знаходженні звичайних, природних слів для кодування суб’єктивного сприйняття автором довкілля, таким чином проявляється індивідуальність його поетичного голосу. Однак простота і легкість, на перший погляд, тривіршів-хоку фактично ілюзорна: неухильне дотримання правил канону форми — 5+7+5 складів — водночас повинно віддзеркалювати логічність — передовсім точність — думки автора. 

Для Юрія Рогового — невтомно відданого письменника-полтавця поширенню творчої — як епістолярної, так і художньої — спадщини батька Феодосія Рогового (1925-1992), що перебуває в затінку уваги; автора численних поетичних книжок; віртуоза запозичених східнопоетичних тривіршів — вибір нетрадиційної для канонічної матриці поетичних форм української літератури чужорідної практики став найбільш органічною манерою демонстрації зачудування картинами природи: важливим стилістичним прийомом хоку є прояв здивування — «очуднення», — поет має спостерігати за дійсністю з погляду дитини, а ще — кінематографічними образами і доступністю викладу усувати перепону для сприйняття реципієнта («Цвіркун у травні… / Дивина: що ж їм робить у серпні теплім?»)

Нове, точніше — чергове, видання тривіршів «Петрів батіг» Юрія Рогового спонукає до припущення щодо певної хоку-центричності автора, якщо враховувати його зосередження на одній із поетичних форм, та ще й запозиченої: за порядком це шістнадцята збірка, якій передували «Мамині руки», «Смак паляниці», «Шитво по білому», «Трави некошені», «Ловець снів», «Листя опале», «Homo sapiens» («Людина вміла»), «Дорога додому», «Мірило часу», «Яблучний спас», «Зоряні криниці» та інші. Книжку можна читати як вибірково — з окремих сторінок, так і цілісно — невідривно від початку до кінця, адже поетичний простір Юрія Рогового реалізується в місткій, але водночас багатогранній сконденсованості образів, сугестивності «внутрішнього зору» — взаємному доповненні внутрішніх переживань натурфілософськими символами-знаками; кожен тривірш по-іншому відтворює емпіричний поетичний досвід автора.

Увиразненню образу петрового батога — трапляється сім разів — як одного з центральних зумовило б авторське обрамлення тривіршами, якого чомусь немає, на відміну від попередньої збірки «Смак паляниці», де напочатку і вкінці — хоку, суголосні назві, відтворюють ключовий поетичний символ. У виданні спостерігається спільність в образній основі, яку можна розглядати як поетичну варіацію довкола чітко окресленого кола тем, що мають точку перетину в поетиці мінливості та естетики миттєвості, до прикладу: «Листом зів’ялим // на землю спаду, а чи // за вітром кудись», — екзистенційна невизначеність у момент падіння; «Я — лист зелений. // Жаль, що опаду колись… // Та бруньки живі!» — надія на майбутнє, можливість тривалості життя через оновлення; спільним є образ листа, а ще — спостереження за миттю. Поміж рядків віднаходимо чітку світоглядну позицію автора, що полягає в пошуку себе («Я не вдаюся // до «високих матерій»… // Себе б збагнути»); швидкоплинність життя, його динамічна змінюваність, що не підвладне нічийому впливу («Життя проліта, // наче листя кленове — // не встигнеш за ним», а також поетична варіація спроби сповільнити час: «Життя б сповільнить // так, щоб тільки теплилось… // Тоді ж навіщо?»). Якщо читати останній вірш — «Петро десь батіг // свій зимою згубив, та … // до літа знайде!» — то в ньому наявний натяк на сезонну циклічність (зима-літо): те, що втрачено, з часом віднайдеться. Доповнює видання нечаста з’ява ілюстративних відображень чорно-білого формату, адаптованих до світовідчуття та душевного стану автора, — з одного боку; до ідейно-змістових домінант хоку та його пейзажних мазків, — з іншого боку. 

Збірка тривіршів «Петрів батіг» — не просто пробна поетична імпровізація-експеримент, а яскраве самобутнє явище в українській поезії, хоча нетрадиційне, однак завдання кожного автора — віднайти мову, а ще — форму, у якій йому буде не тісно і не надто просторо. Юрій Роговий її знайшов — і це тривірші-хоку («Були РОМАНИ. // ОПОВІДКИ теж були… // Лишились ХОКУ.»).