Re: цензії
- 15.11.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменницяКоли мозок стає героєм казки, а дитина вчиться розуміти себе
- 14.11.2026|Віктор Васильчук, заслужений журналіст України, письменник«Ятаган» змушує замислитись…
- 14.11.2026|Пауліна МалохлєбПольська критика про роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 12.11.2026|Тетяна ГрабМісце сили у Сан-Фурсиско
- 04.11.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПовернення до витоків слова: чому книжка «Логодіалоги» Олександра Козинця потрібна педагогам і батькам
- 02.11.2026|БуквоїдУ перекладі угорською мовою вийшов роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 29.10.2026|Василь КузанРеалізм абсурду
- 27.10.2026|Юлія МанякінаМузика розшарпаної цілости
- 26.10.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПам’ять, що лікує забуття: 127 відлунь одного роду
- 23.10.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун Лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменницяЖити, поки життя триває
Видавничі новинки
- Юлія Судус. «Переливи»Поезія | Буквоїд
- “Читай про рідний край”Книги | Буквоїд
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
Re:цензії
Під ніжною бронею білого снігу
Нестор Чир. Білі сльози снігу. – Коломия: Вік, 2011. – 168 с.
Для кожного автора вихід книги - непроста і завжди сповнена якоїсь інтриги та емоцій мить, адже, на щастя для нашого часу, поезія іще не пишеться за конвеєрним принципом і залишається тим видом творчості, у якому людина намагається бути відносно чесною в плані особистої думки, враження, почуття чи громадянської позиції. До того ж, поява нової збірки завжди змушує до нової відповідальності за сказане в ній, а це вже вартує певного поетичного досвіду, що по-різному долає шлях від відповіді «просто пишу» до аргументації «пишу, бо маю що сказати».
У своїй новій поетичній збірці «Білі сльози снігу» (2011) її автор, прикарпатський письменник Нестор Чир намагається поєднати вище наведені причини, бо для поета, у творчому доробку якого п´ять ліричних книжок й одна дитяча збірка актуально і просто писати, і, безперечно, завжди є, що сказати до свого читача. Звідси читач може ознайомитися з порівняно широким тематичним спектром книги, починаючи від відомих ще зі школи громадянських, інтимних, пейзажних віршів до ліричних медитацій автора, вміщених в улюблених поетичних формах (здебільшого це сонет). Збірка, окрім передмови В. Качкана й післяслова Є. Барана, має чотири розділи: «На титрах слова», «Голосом пам´яті», «Сонетною строфою» і «Блакитна роса у карих очах». Перший розділ представлений переважно громадянською лірикою, виконаною, за словами Є. Барана, «...на тлі емоційно-екзистенційної напруги Людини, яка не боїться говорити про болючі проблеми суспільного та індивідуального буття» (161). І хоча в таких віршах поет критично налаштований у сприйнятті сучасної дійсності, поряд із цим він залишається відданим шевченківсько-байронічному романтизмові, вимальовуючи з його допомогою картини ліричних сновидінь майбутнього і духовного вдосконалення людини. У другому розділі автор присвячує лірику пам´яті своїх близьких і знайомих людей. Це порівняно невелика частина збірки, але за емоційною напруженістю вона є найстійкішою й найвиразнішою. Наступний розділ «Сонетною строфою» запрошує читача до світу поетичної форми, де поет доволі розкуто (у плані форми) випробовує слово. І хоча сонет здебільшого сприймається нами як інтимний вірш, поряд із цим Н. Чир за його допомогою виражає свої щирі і глибокі почуття до рідного краю, його природи і неповторної чарівності. Останній розділ завершує поетичні роздуми над прекрасним, трансформуючись в любовну лірику. Поет доволі спокійно, без надлишку емоцій, з елегійною виваженістю створює вірш, що дозволяє інтерпретувати любов не лишень як почуття між закоханими, батьками й дітьми і т. д., але й як віковічну містичну силу світотворення і порятунку від найрізноманітніших лих:
- Мене приймеш? - Душа гукнула знов
у глиб безодні ще питання, звісно,
і вже тоді хтось відізвався злісно:
- Ні, не прийму. В тобі живе Любов.
(«Спинилась над безоднею Душа», С.124)
Впродовж майже усієї збірки найбільш вражаючим залишається характер ліричного героя і пов´язаний із ним мотив самотності. Якраз у цьому, на мою думку, розкривається найсильніша сторона лірики Н. Чира, що відображає широку панораму віковічного протистояння «людина - світ», де духовно висока й морально стійка людина ніяк не може й не бажає змиритися із законами й принципами існування реальності, у якій перебуває. У такому співвідношенні ліричний герой за своєю монументальністю, строгістю і непохитністю нагадує біблійного Якова з його мотивом богоборства, хоча у віршах він скоріше постає своєрідним світоборцем, який стає на прю супроти брехні й несправедливості:
Цей цинічно-слизький,
перешитий навиворіт світ,
вже завис, мов кажан
в монастирській глухій порожнечі (С.25).
Таке змалювання світу, який «упакований хитрістю й злом», заганяє ліричного героя в екзистенційну порожнечу і дуже часто змушує вже в інших віршах поринати в марення із «позасвіття» - ідеального середовища для людської душі. Але це не втеча, а скоріше перепочинок від абсурдної буденності. Символіка снігу, що постає на цьому шляху, доволі багатозначна, починаючи від внутрішньої пустки й знерухомлюючого холоду жорстокої дійсності, до духовного спокою й морального очищення, зрештою «білі сльози снігу» підкреслюють ту саму самотність ліричного героя, що з донкіхотською наївністю став супроти «перешитого навиворіт світу».
Самотньо... сумно... більно і полинно...
і лід, і камінь в серці, як броня.
На три версти, неначе журавлина,
кричить чиясь душа (насправді - я). (С.83)
У такому протистоянні вірші стають, легкою і ніжною, й одночасно міцною бронею для поета, що відважився перейматися не тільки власною долею. А діалог через поезію із читачем завжди позбавляє автора від будь-якої самотності і спонукає до нових розмов. Тож нехай їх буде якомога більше.
Коментарі
Останні події
- 17.11.2026|09:06Серед рядків – нових і давніх (Фрагменти з написаного)
- 15.11.2026|06:56Мирослав Лаюк отримав престижну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського за книжку «Бахмут»
- 12.11.2026|20:47Книжки Макса Кідрука перевидадуть без його імені на обкладинці
- 09.11.2026|15:19У Львові відбувся поетичний фестиваль «Земля Поетів 2026» та зібрав 400 тисяч гривень для розвідників
- 09.11.2026|06:48«Видавництво Старого Лева» та KFC презентували благодійну антологію «Віднайдені рядки»
- 08.11.2026|22:31У Відні презентували нову книгу Вероніки Чекалюк «Різдвяні історії: новели Адвенту»
- 06.11.2026|15:56«Писати і жити, жити і писати»
- 06.11.2026|15:5110 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові 7-8 листопада
- 06.11.2026|15:39В Україні запустили сервіс «Своя книга» для самостійного видання книжок
- 06.11.2026|15:32У «Видавництві Старого Лева» вийде нова книжка Євгена Положія «Усі тварини ходять босоніж»
