Багато сучасних поетів росте в крону, а Власта – в корінь. Її вірші вглиблені у природу речей, а найбільше – в мову. І вона так виразно про-мовляє, за-мовляє світ довкола себе – немовби мольфарить. Читаючи книгу, з головою пірнаєш у ці вірші-замовляння, так ніби несподівано провалюєшся у глибокі вікнини гірських річок. А може, потрапляєш у портал, який тебе виносить зі світу ґаджетів і пластикових стаканчиків у цілковито іншу реальність – у вимір нічим не спотвореної природи, ніким не ув’язненої вільної людини. Тут панують стихії – повітря, вода, вогонь, земля. І жінка, свавільна, як ріка, що може вийти з берегів, – посеред усіх стихій, а може, навіть п’ята стихія. Ці вірші густі, як гірський туман, і смаковиті, як нагріті сонцем афини. В них багато музики – двигтіння вітру, шелесту трави, ридання трембіти, дрижання дримби. В них багато любові, яка обертає землю довкола осі і приборкує всі стихії.

Мар’яна Савка

Власта Власенко. Зґарди. – Брустурів : Дискурсус, 2017. – 144 с.