Re: цензії
- 15.11.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменницяКоли мозок стає героєм казки, а дитина вчиться розуміти себе
- 14.11.2026|Віктор Васильчук, заслужений журналіст України, письменник«Ятаган» змушує замислитись…
- 14.11.2026|Пауліна МалохлєбПольська критика про роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 12.11.2026|Тетяна ГрабМісце сили у Сан-Фурсиско
- 04.11.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПовернення до витоків слова: чому книжка «Логодіалоги» Олександра Козинця потрібна педагогам і батькам
- 02.11.2026|БуквоїдУ перекладі угорською мовою вийшов роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 29.10.2026|Василь КузанРеалізм абсурду
- 27.10.2026|Юлія МанякінаМузика розшарпаної цілости
- 26.10.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПам’ять, що лікує забуття: 127 відлунь одного роду
- 23.10.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун Лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменницяЖити, поки життя триває
Видавничі новинки
- Юлія Судус. «Переливи»Поезія | Буквоїд
- “Читай про рідний край”Книги | Буквоїд
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
Події
Помер власник видавництва «Дніпрова хвиля»
9 лютого в Німеччині у віці 96 років помер доктор Олекса Вінтоняк - доцент Українського вільного університету, довголітній власник видавництва і книгарні «Дніпрова Хвиля» вМюнхені.
Про це повідомив близький приятель небіжчика, п. Григорій Комаринський.
Вічная пам’ять.
Олекса Вінтоняк, син Максима, народився 1915 р. у Струпкові. Хлопець з дитинства зазнав чимало горя, адже його батько загинув на фронтах Першої світової війни, залишивши дружину з п’ятьма малими дітьми. Олекса добре вчився. Тому директор Струпківської народної школи Василь Симчук, колишній старшина української армії, допоміг малому Лесеві вступити до гімназії в Станіславові. Проте це була польська гімназія, де українці зазнавали різних принижень від польських молодіжних організацій і гімназійних професорів польської національності.
1938 р. Олекса записався до української духовної семінарії і закінчив лише перший рік студії, як у вересні 1939 р. більшовицька влада ліквідувала семінарію. Юнака було направлено на курси вчителів початкових класів, а відтак — до школи в його рідний Струпків, де й досі директорував Василь Симчук. Обидва вчителі опинилися під наглядом НКВС. Усі мешканці Струпкова, які належали до читальні «Просвіта», були занесені до «чорного» списку й підлягали до висилки на Сибір. Але поспішний відступ Червоної армії з Галичини в червні 1941-го не дав можливості здійснити каральні дії. Чого не встигли зробити сталінські опрічники проти українських патріотів, реалізували гестапівці.
15 вересня 1941 р. Олексу Вінтоняка заарештувало гестапо в Отинії, де він учителював на той час. Після короткого перебування в гестапівських тюрмах Коломиї, Станіслава і Львова, групу вимучених українських патріотів привезли в Краків і замкнули в гестапівській тюрмі «Монтелюніх». Згодом 20 липня 1942 року Олексу переправили до концтабору «Авшвіц», де він ділив нари із братами Степана Бандери Василем і Олексою. Після знущань і важкої праці обидва Бандери померли.
Останнім місцем каторги Олекси Вінтоняка був Освенцім №2, де він працював на роботах у каменоломнях, на будівництві тунельного комплексу в горах. 6 травня 1945 р. до табору ввійшли американські війська й визволили каторжан.
Пережиті страхіття і муки в концтаборах не зламали дух українського патріота Олекси Вінтоняка. Після одужання в кінці 1945 р. він продовжив боротьбу за волю України, проте вже за межами рідного краю. Залишившись у Західній Німеччині, О. Вінтоняк завершив студії у вищих навчальних закладах, захистив магістерську і докторську дисертації в Українському Вільному університеті. Тут же з 1967 р. викладав історію рідного краю (козацьку добу). 1988-го став доцентом історичного факультету. Щоб зберегти й розвивати історичну науку й українську культуру, доктор Вінтоняк заснував у Мюнхені українське видавництво «Дніпрова хвиля» й велику книгарню, що стали центром постійного обміну й торгівлею українськими виданнями наукових праць та літературних творів, на яких у СРСР було накладено заборону.
«Буквоїд» висловлює глибокі співчуття рідним та близьким покійного.
Коментарі
Останні події
- 17.11.2026|09:06Серед рядків – нових і давніх (Фрагменти з написаного)
- 15.11.2026|06:56Мирослав Лаюк отримав престижну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського за книжку «Бахмут»
- 12.11.2026|20:47Книжки Макса Кідрука перевидадуть без його імені на обкладинці
- 09.11.2026|15:19У Львові відбувся поетичний фестиваль «Земля Поетів 2026» та зібрав 400 тисяч гривень для розвідників
- 09.11.2026|06:48«Видавництво Старого Лева» та KFC презентували благодійну антологію «Віднайдені рядки»
- 08.11.2026|22:31У Відні презентували нову книгу Вероніки Чекалюк «Різдвяні історії: новели Адвенту»
- 06.11.2026|15:56«Писати і жити, жити і писати»
- 06.11.2026|15:5110 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові 7-8 листопада
- 06.11.2026|15:39В Україні запустили сервіс «Своя книга» для самостійного видання книжок
- 06.11.2026|15:32У «Видавництві Старого Лева» вийде нова книжка Євгена Положія «Усі тварини ходять босоніж»
