Павло Архипович народився 25 серпня 1924 року у селі Солошине, що на Полтавщині. У 1941 році закінчив десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, в серпні 1941р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942р., після якого — полон, і до лютого 1945р. — фашистські концтабори смерті.

У 1945 p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946 pоку — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченні (1951p.) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі.

В 1961 — 1963 pоках Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з´явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).

В 1964-1979 роках - секретар, у 1979-1986 роках - 1-й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (1979-1987). Депутат ВР СРСР 10-11 скликання (1979-1989), ВР УРСР 9 скликання (1974-1979). Член КПРС (1960-1990), канд. в члени ЦК КПУ (1974-1979), чл. ЦК КПУ (1979-1989). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996-11.2005).

Автор романів «Європа 45» (1959), «Спека» (1960), «Європа. Захід» (1961), «День для прийдешнього» (1964), «Шепіт» (1966), «Добрий диявол» (1967), «Диво» (1968), трилогії «З погляду вічності» (1970), «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) — романна будова з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера», «Левине серце», «Переходимо до любові» (1971), «Намилена трава» (1974), «Євпраксія» (1975), «Роксолана», «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984), «Вигнання з раю» (1985) (продовження «Левиного серця»), «Юлія, або запрошення до самовбивства» (1994), «Брухт» (2002), «Стовпотворіння» (2004).

«Буквоїд» висловлює співчуття рідним та близьким Павла Загребельного.