Вихід у світ першої повної, не скаліченої цензурою збірки листів Лесі Українки (досі вийшли друком дві книги: «Листи. 1876-1897» і «Листи. 1898–1902») — подія, що дає добрий привід і фахівцям, і широкій публіці нарешті всерйоз замислитись над питанням: чому сучасний український театр цурається п´єс своєї найвидатнішої драматургині? Можна на пальцях одної руки перелічити режисерів, які сьогодні взагалі зважуються взятись за Лесю Українку, та й то переважно за «Лісову пісню» в форматі «казки для дітей та юнацтва». Чи це показник сумного стану українського театру, а чи якихось глибших проблем, пов´язаних із нашою культурною самоідентифікацією?

75 років тому, під час Другої світової війни над цим уперше замислився Юрій Шевельов (Шерех). У статті «Театр Лесі Українки чи Леся Українка в театрі?», блискуче проаналізувавши поставлену Львівським міським театром «На полі крові» (Юда — В. Блавацький), він зробив висновок, що «театру Лесі Українки» — інтелектуального театру, який адекватно відтворював би природу її драматизму, зберігаючи одночасно і гру характерів, і «пристрасть думки», — «ще нема, і невідомо, чи він може бути». Нема його й досі. Але чи не міг би сам образ письменниці, так яскраво проявлений у її листах, стати ключем до повноцінного прочитання її драматургії?

Літературно-сценічне дійство «...І головну роль граю я сама...» об´єднало людей, які засобами різних мистецтв на свій спосіб шукають відповіді на це питання. В основі дійства (1 частина) — знову «На полі крові», і знову зі Львова: моновистава Театру в Кошику режисера І. Волицької (Юда і Прочанин — Лідія Данильчук). У 2-й частині Оксана Забужко продовжить посмертний діалог із Ю. Шерехом про «випробування Лесею Українкою» і розпитає Ірину Волицьку про її шлях до «театру Лесі Українки». А наостанці свою Лесю Українку — несподівану і незвичну для української сцени — представить гурт «ТЕЛЬНЮК: Сестри».

Квитки: 80-150 грн
Купити: https://kiev.karabas.com/literaturno-artistichna-impreza/order/
Або бронь за телефоном 093 621 4691