Жанр: еротичний, і трошки детективу

«Ота щілина між ногами робить вас всесильними. Ота щілина має більше руйнівної сили, ніж тисяча і одна атомна бомба», - так виглядає фінальний монолог убивці. Трохи раніше він конкретизує: «Ви не вмієте кохати. Ви лише заманюєте у вир оман хтивими порухами стегон. Ви не здатні втримати жару між ногами». І хоча анотація роману Симора Гласенка обіцяє, що «Нуар по-українськи» - це кримінальна драма, де слідчий Олег Самчук шукає зниклу Оксану Крисланську. Але від самого початку кримінальна інтрига зменшується до вставних сцен, таких собі перебивок між еротичними. Тобто, маємо такий собі «шашлик»: на «шампур» детективу нанизані й щільно притиснуті один до одного шматки м`яса. Тобто, плоті, і це не плоть, яку терзає на шматки лиховісний маньяк.

«У хатині оголений присадкуватий чоловік із густим волоссям і широкими татуйованими плечима вдовольняв на столі молоду дівчину з великим круглими цицьками». Якщо бути зовсім буквалістом, це – дванадцяте речення від початку роману. Далі – цитати, взяті в довільному порядку: «Жар жіночого лона нестримно напував живіт чоловіка дикою істерією щастя», «Вони впали на ліжко, і чоловік оголив тіло Оксани», «Її перламутрові колінця стрясалися від його нестримних поштовхів». Зовсім не будучи святенником, не визнаючи табуйованих тем у літературі та й культурі загалом, я тим не менше лишаюся прихильником наявності в жанровій літературі сюжету, котрий працює на жанр. Тому для мелодрами, любовної драми чи чергового переспіву класичної «Еммануелі» прийом Симора Гласенка цілком прийнятний. Він і в кримінальному романі не зайвий, бо в класика жанру Сідні Шелдона еротичних сцен навіть більше. Проте кожне злягання героїв, головних та другорядних, працює на користь історії.

Маємо згаданого вище слідчого Олега, людину не найкращих моральних якостей, насамперед небайдужого до алкоголю, який веде справу зниклої жінки. Його колега Влад давно підозрює, що Олег має гріхи за душею і йому не варто довіряти розслідування. Проте сам теж не янгол, полюбляє повій, причому не дуже високого гатунку. Поліцейські мають якісь не зовсім зрозумілі зв`язки з кримінальним світом, і тут автор не ускладнює собі задачу пояснити, хто кому чим зобов`язаний. Він пропонує читачеві прийняти даність такою, якою автор її уявляє. Хоча в кримінальному романі корупційні зв`язки поліцейських важать більше, ніж інтимні зв`язки дійових осіб. Також пропонується чи то легкий тролінг, чи справді випадковий збіг авторської фантазії з реальністю: негативних персонажів звуть Маітос (мабуть, поширене на Буковині прізвище) та Ігор Осташ (є такий екс-нардеп, екс-посол України в Канаді, нині – чинний посол у Лівані, чоловік письменниці Марини Гримич). Але важливо й прикро інше: які б версії про походження персонажів не висувалися, в процесі читання не всякий розуміє, хто є головним героєм і яка його мета.

Основна дія розгортається протягом весни – осені 2016 року. Волею автора читач стрибає то вперед, випереджаючи події, то назад, десь на середині роману остаточно заплутавшись у цих рясних флешбеках. Маємо історія Оксани та Іскандера, кожен із яких нещасливий у шлюбі. Дві самотності одного разу зустрілися й шалено покохали одне одного. Між тим слідчий підозрює: це Іскандер викрав Оксану, накритий хвилею пристрасті. Він збожеволів від кохання, а точніше – від хіті. Тому розв`язка настає в чернівецькому готелі з промовистою назвою «Нуар». А в тексті є розлогий роздум про те, що все наше життя – це нуар.

Загалом історія пристрасного й забороненого кохання Оксани та Іскандера самодостатня. Їй не потрібна інша жанрова палітурка. З деякими корекціями це могла б бути українська адаптація роману Елізабет Мак-Нілл «Дев`ять із половиною тижнів». Хіба що там – чиста пристрасть, секс без табу й спроба чоловіка розчинити в собі жінку. Гласенко ж моделює ситуацію, котра здатна дрейфувати в напрямку сюжету, показаному в фільмі «Гіркий місяць» Романа Поланські. Там коханці в пристрасті дійшли до піку, потім усе пішло на спад і завершилося кривавою трагедією. Власне, у стосунків Іскандера з Оксаною нема перспективи. Тож для такого сюжету логічно задумати й скоїти подвійне вбивство: Іскандер ліквідує чоловіка Оксани, Оксана – дружину Іскандера. Звісно, ні до чого хорошого це не призведе. Зате читач побачить лінійну історію, кримінальну драму, а не калейдоскоп не пов`язаних логікою подій.

Щоб якось виправдати автора, зазначу: ближче до кінця стане зрозумілим, що історія кохання й смерті насправді є не лише самодостатньою, але й виконує функцію такого собі відволікаючого маневру. І стає зрозумілим мотив убивці, окреслений вище – в жінок між ногами зло, і це зло треба викорінити. Але й тут Симор Гласенко так захопився, що персона цього самого вбивці попри те, що його нібито називають, виявляється під фінал невстановленою. Хто кого за що вбивав різними способами – знають сам автор і хіба Господь Бог. Така розмитість і неоднозначність не є чеснотою повноцінного детективу. В фіналі читач вимагає, аби автор усе розклав по полицях. Інакше «Нуар по-українськи» - лише претензія на те, аби сприйматися в координатах певного жанру. Який живе за своїми законами.

Оцінка**

 Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                        

*  Жодної надії;                          

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                        

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                        

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                        

***** Так тримати!                        

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                    

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.