Re: цензії

Якщо видавці хотіли зробити молодій авторці ведмежу послугу – вони її зробили, назвавши її, вочевидь, дебютну книгу «інтелектуальним детективом». З чим можна погодитися на всі сто – так це з легкістю ймовірної екранізації. Проте не було ще «інтелектуального» твору, котрий після екранізації не втратив би своєї інтелектуальності. Оскільки «Легенда Золотої кицьки» й без того майже готовий сценарій, він нічого не втратить. Раз не втратить – значить, нема чого втрачати. Отже, жодної спеціальної «інтелектуальності» в невеличкому романі немає.

Для чого ж це тавро? І чому послуга – ведмежа? Бо, заграючи з шанувальниками герметичної інтелектуальної літератури, видавці напевне знають, що історія Ксенії Петухової снобів розчарує. Тут нема місця рефлексіям. Герої – не доктори філологічних наук і не кандидати філософських. Вони навіть не фахівці з старовинних манускриптів, котрі знаходять у запорошених книгозбірнях та не розгадують їхні загадки, не підводячись із крісел. При цьому не ведуть зарозумілих філософських розмов.

Натомість, маємо двох септичних молодих українців, Яна та Святу, вона ж – співачка, відома як Кицька. Ян – убивця, вбив наркодилера за ліки для тяжко хворої мами і тепер тікає від усього світу та сам від себе в Крим. Дівчина Свята теж тікає – від свого продюсера, в якого потягнула важливий артефакт. Звісно ж, вони зустрінуться в дорозі, разом переживуть безліч пригод та пройдуть типовий шлях від ненависті до взаємної симпатії.

Подій як на компактну книжечку справді багато: втечі, викрадення, погоні, трошки містики, конкуруючі банди, змови, зрада, велика змова й не менш велика битва в фіналі – все це аж ніяк не тягне на визначення «інтелектуальний детектив» і прямому розумінні цього слова. Хоча ця історія – результат інтелектуальної праці. Тому кожен твір, не лише літературний, має право називатися інтелектуальним. І в даному разі варто просто закликати читача, котрий хоче прочитати відпочити з українською книгою, приємно провести час. Не шукаючи в авантюрному романі подвійних чи потрійних смислів.

Але все ж таки слід застерегти всіх: читаючи «Легенду Золотої кицьки», ви зловите себе на думці – це вже десь було. Подібні історії ми читали та бачили. Переважно – в іноземному, західному, європейському, точніше – французькому кіно. Згодом такі сюжети з більшим розмахом адаптує Голівуд. Чи варто лаяти за таку нібито вторинність молоду авторку? Ви можете сказати – ну не бігають українці по Криму з краденими артефактами! Ну не вступають вони в двобій відразу з двома міжнародними бандами, причому – самі, не будучи при цьому супергероями. Але я заперечу: чому українці не можуть цього робити? Чому написання віршів та прози в нашій країні – насамперед громадянський вчинок, патріотична місія, а вже потім, як пощастить – бажання розказати цікаву історію з початком, розвитком дії та фіналом? Той, хто прочитає «Легенду Золотої кицьки», зрозуміє: бажання захопити читача тут переважає й навіть домінує.

Відсутні феміністичні та навіть звичайні гендерні рефлексії. Нема роздумів про втрачену країну та нескорену націю. Обходиться автор без роздумів про сенс буття. Натомість є герой та героїня, котрі грають як у сюжеті, так і в суспільстві абсолютно рівні ролі. Є бажання адаптувати до українських реалій та ввести в актуальний український контекст сталі схеми, котрі працюють у більш розвинутих літературах Європи та в США. З рештою, видно, що свою історію незнайома мені авторка розповідала просто з хорошим настроєм. Бо мала час і натхнення.

Оцінка****(+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms