Він сповна зазнав тягаря угорської й радянської влад і повернувся до читача у похилому віці, фактично став класиком української літератури Закарпаття, написавши роман «Сусіди» – масштабне полотно про життя закарпатського села на початку ХХ століття, повість «Юра Чорний» — про боротьбу простої людини з несправедливістю та збереження гідності, та десятки оповідань.

Про долю і творчість письменника – в інтерв’ю з літературознавицею, кандидаткою філологічних наук Наталією Ребрик.

‒ Юрій Станинець є одним з кращих прозаїків Закарпаття, поруч із Михайлом Томчанієм, Іваном Чендеєм, Федором Потушняком. На вашу думку, роль і значення Станинця для літератури Закарпаття?

‒ Видається мені, що ступінь порівняння ‒ кращих ‒ гірших письменників ‒ є не зовсім коректним. У зазначеному дискурсі говоримо про письменника, творчість якого входить (чи мала б входити) в літературний канон. Юрій Станинець є самобутнім українським  письменником: його творчість ‒ без перебільшення ‒ в одному ряду з творами Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного (це зважаючи на опізнений розвиток літератури Закарпаття), а далі ‒ з доробком Уласа Самчука, Євгена Гуцала, Григора Тютюнника, Василя Земляка, Валерія Шевчука і под. 

У всіх, згаданих Вами письменників, була амбіція створити широке епічне полотно про Закарпаття. У о. Станинця ‒ це «Сусіди», в Томчанія ‒ «Жменяки», в Потушняка ‒ «Повінь», в Чендея ‒ «Терен цвіте», «Птахи полишають гнізда» («Колиска» залишилася не зреалізованою). Це можна б трактувати, як те, що їх об’єднує. Звичайно, літературний доробок кожного розширює й поглиблює цю тезу. Усе ж мистецька доля кожного має свої суттєві нюанси. Ну, зокрема, в умовах входження в літературу. о. Станинець, Потушняк і Томчаній проходили період утвердження в 30-х роках. До речі, їхні твори чітко декларували національну ідентичність ‒ українську. Їх підхопив україноцентричний порив державотворення. о. Станинець, до слова, був депутатом Сойму Карпатської України, Потушняк вів агітаційну пропаганду серед населення Закарпаття з темою «Етногенез українського народу» тощо. Початківські спроби Чендея припадають на період навчання в Хустській гімназії в час угорської окупації в атмосфері потужного русофільського впливу, зокрема з боку запеклого русофіла проф. Лінтура. Дебютував російськомовними (в міру володіння) творами, і мав реноме перспективного письменника.  Повоєнні умови, звичайно, внесли суттєві корективи. І Потушняк, і Томчаній під ідеологічним пресом були змушені вносити зміни в літературне трактування національного питання. Скажімо, вони мусили вписати в канву художніх текстів бодай абзац про Волошинівську маріонеткову республіку тощо. Чендей вписався в нову «соцреалістичну» систему, змінив мовну орієнтацію і зумів зреалізувати творчий потенціал поважними творами. 



Письменник Юрій Станинець в молодості



У Берегівській гімназії. Крайній справа - Корнило Заклинський, за ним - Юрій Станинець. 1922 р.

З о. Станинцем складніше. Його не тішила перспектива стати провідним радянським письменником, волів замовкнути на десятиліття, але не йти на компроміс з власною совістю. Тому й доводиться нам говорити про його літературний доробок дорадянського періоду, а це знакові твори в українській літературі Закарпаття ХХ століття ‒ роман «Сусіди», повість «Юра Чорний», численні оповідання й новели. Власне, якщо відповідати на Ваше питання про роль і значення Станинця для літератури Закарпаття, то маємо акцентувати на високому ідейно-естетичному рівні його прози, на його світоглядній, національній незламності ані в роки угорської окупації, ані за весь період домінування комуністичної ідеології. Його твори не потребують кон’юктурного «редагування» чи додаткових пояснень. Це щось важить.     

‒ Який твір ви вважаєте магнум опус автора і чому з ним мають познайомитися якомога більше людей? 

‒ Корпус художніх творів о. Юрія Станинця ‒ цілісний, витриманий на високому мистецькому рівні й ставити котрийсь із творів вище від решти не дає підстав. Чи це роман «Сусіди», чи повісті «Юра Чорний» й «Червона йонатаночка», чи оповідання й новели «Права не було», «Дарунок Миколая», «У вагоні», «Програний поцілунок», «Новела», «Лист», «Передмова», чи десятирічне листування з Миколою Грицаком («Двоє, що випали з часу») тощо. Богу дякувати ‒ вони є. І їх варто читати й перечитувати.

‒ Яким був Юрій Станинець як людина? 

‒ Натура цілісна, врівноважена, віддана Чину й безпретензійна. Неймовірно цікава в спілкуванні, в листуванні, в побуті. 

‒ Хто мав найбільший вплив на формування Юрія Станинця – владний, впливовий батько, Берегівська гімназія чи Ужгородська семінарія?

‒ Усе впливало так чи інакше. І родина, і навчання, і непересічні постаті. Ідея Великого Чину в ім’я свого народу, України. Чітка самоідентифікація. Час. Розуміння себе, свого покликання і місця у світі. Книги. Їх читання: свідомо хотів стати добрим письменником.

‒ Яку роль зіграв Улас Самчук у долі письменника Юрія Станинця?

‒ І Корнило Заклинський, і Василь Пачовський, і Михайло Мухин, і Улас Самчук, і Федір Потушняк, і Августин Волошин і т. д., і т. д. Усі вони зіграли в долі Юрія Станинця немаловажну роль. Про всіх він згадував з глибоким пієтетом, зі щирою вдячністю, що зустрілися на його життєвому шляху. Мухин, Самчук, Потушняк були пропагаторами, публікаторами його художніх текстів, а ще добрими приятелями в спілкуванні, листуванні тощо. 



Перевидання роману СУСІДИ. Фото Наталії Ребрик

‒ Попри закритий тип навчання в семінарії, Юрій Станинець вже з юнацьких років проявляв себе як громадський діяч. Що вам відомо про цю сторінку його біографії впродовж життя?

‒ Про який закритий тип навчання мова? Не було такого. Його вчителі в Берегівській гімназії ‒ Василь Пачовський, Корнило Заклинський, Яків Голота, Андрій Алиськевич… Вони суттєво вплинули на формування національної свідомості закарпатської молоді та виховували лідерів майбутнього українського національно-визвольного руху на Закарпатті.А самореалізація в громадській сфері ‒ це власне покликання. Священницький сан й відкриває простір для Чину. Ця сторінка його біографії достатньо повно висвітлена в моїх публікаціях.

‒ Чи можна говорити про дві любові в житті Юрія Станинця?

‒ Не можна. Можна говорити про любов до життя Юрія Станинця. 

‒ Як жилося Станинцю-священнику, учаснику державотворчих процесів Карпатської України в радянські часи? Він підпільно служив у греко-католицькій церкві чи юридично таки перейшов до московського православ’я?

‒ Ну, це відверто спекулятивне питання. Воно мусолилося років тридцять тому. Його, пригадую, вивчав Юрій Данилець і не виявив «компромату». Але є інше: з 1985 року ми спілкувалися з о. Юрієм Станинцем як з греко-католицьким священником. Як такий він 1986 року консультував у себе вдома знімальну групу «Жменяків» щодо поховального обряду. І сам чин похорону був відзнятий у нього в хаті з його голосу (фільм вийшов на екрани 1987 року). Оскільки в ті роки ми підтримували стосунки також і з Владикою Марґітичем, то систематично передавали двосторонні вітання. На річниці «Ковнера» в Мукачеві о. Юрій Станинець представляв греко-католицьку церкву. Похорон о. Юрія Станинця провадили в Горонді католицькі священники, а в Нижньому Болотному ‒ єпископ Іван Марґітич. Є листування о. Станинця з ієрархами Мукачівської греко-католицької церкви в часі виходу з підпілля. Ще щось треба?

‒ Після тортур у «Ковнері», витіснення з літературного життя у радянський час. На вашу думку, що допомогло Юрію Станинцю не озлобитися на світ?

‒ Віра.

‒ Ваша родина і опікується архівом письменника, і є його видавцем. Чи можна зараз купити твори Станинця? Чи планується видання нових частин спадщини письменника?

‒ Мабуть, можна. Так само, як і видання Потушняка та Томчанія. Книги Юрія Станинця є в бібліотеках Закарпаття. Нові видання плануються. Але нові видання виходять і нині. 



Юрій Станинець, Улас Самчук та Петро Міговк. Хуст, 1938

‒ Людина живе, поки її пам’ятають, письменник – поки його читають. Як, у яких формах сьогодні зберігається пам’ять про Юрія Станинця?

‒ У книжках, в академіях та конференціях, у наукових дослідженнях, у написанні бакалаврських і магістерських робіт, в урочистих зібраннях, у публічних лекціях, у шкільних уроках літератури рідного краю, в публікаціях та телепрограмах ЗМІ, у музеї Юрія Станинця у Нижньому Болотному, у його збереженій родиною Костиків (сусідів) хаті в Горонді… 

‒ Чи заплановано щось до 120-річчя?

‒ Урочисте вшанування пам’яті о. Юрія Станинця відбулося 18 вересня ц. р. в Нижньому Болотному та Джублику з презентацією другого, зміненого видання «Сусідів»; цикл тематичних лекцій на курсах підвищення кваліфікації учителів-філологів КЗ «Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти» Закарпатської обласної ради.