Історія Південного Кавказу рідко потрапляє в поле зору українського читача поза новинами про чергове загострення вірмено-азербайджанського конфлікту. Тим прикметніша поява праці, яка спонукає поглянути на цей регіон крізь призму кількох століть демографічних зсувів, імперської експансії та боротьби за історичну памʼять.

Книжка «Зникла цивілізація. Непомічена катастрофа» українського дослідника під псевдонімом Kuzari присвячена витісненню та зникненню тюркського населення Ериванської губернії й Зангезуру впродовж XIX–XX століть. Утім, автор заглиблюється значно далі в минуле — до доби Золотої Орди й піднесення Московського князівства, вишукуючи витоки російської експансивної політики на мусульманському Сході.

Це виразно полемічна розвідка. Kuzari вибудовує власну оптику вірмено-азербайджанського протистояння, відводячи вирішальну роль політиці Російської імперії. Подібний погляд закономірно викликає дискусії, а окремі авторські узагальнення вимагають критичної оцінки. Разом із тим дослідник апелює до масивної фактологічної бази: за його підрахунками, опрацьовано 1765 джерел.

Вагому частку монографії становлять свідчення очевидців, які наприкінці 1980-х були змушені покинути рідні домівки на території сучасної Вірменії. У цих спогадах минуле перестає бути сухою суперечкою про делімітацію кордонів чи статистичні графи переписів. Воно набуває відчутних людських вимірів: покинутих садів, батьківських осель і цвинтарів, до яких назавжди перекрито шлях.

Попри назву, фокус автора зосереджений не стільки на культурній спадщині тюркських громад Ериванщини та Зангезуру, скільки на механізмах їхнього поступового витіснення. Через детальний розбір управлінських рішень, демографічних трансформацій і міжетнічних сутичок Kuzari крок за кроком показує, як змінювався ландшафт краю та як слідом за людьми стиралися топоніми, пам’ятки й матеріальні сліди їхнього багатовікового побуту.

«Зникла цивілізація» не обіцяє невимушеного читання чи готових відповідей. Вона дає привід замислитися над тим, хто й за якими лекалами пише історичні наративи, чому одні катастрофи закріплюються в колективній пам’яті, а інші прирікаються на забуття, і наскільки складно розділити академічний пошук та актуальні політичні війни за минуле.