– Що Ви читали останнім часом? Ваші враження
– Мабуть, я не видамся оригінальною, якщо відповім, що читаю кілька книжок одночасно. Але ще я їх поділяю на вранішні, «до кави», обідні, як «неодмінна компанія в дорозі» та вечірні «на добрий сон». «Вранішня» книжка надихає, «обідня» неабияк скорочує та скрашує переїзди, а «вечірня» естетично задовольняє, налаштовує на хороші думки. Хоча, звісно, є книжки, від яких відірватися годі, тож ти читаєш їх будь-якої вільної хвилини. Так нещодавно я «проковтнула» пригодницьку новинку «Шляхом Колумба. Через Атлантику без їжі та води» співавторства українського письменника, мандрівника-екстремала Костянтина Могильника та канадського лікаря Адріаана ван дер Варта. Вони представили такий собі бортовий щоденник експериментальної експедиції, яку здійснила відома команда «Еквітес» на чолі з закарпатцем Володимиром Вукстою, більш відомим, як Голтіс. Не захопитися цими героями годі, адже вони вчинили дивовижне – перетнули Атлантику шляхом Колумба і при цьому 40 днів голодували! До то ж, двоє з команди не пили води перших 7 днів, а Голтіс – 14! Усе – заради того, аби довести, що людина не помирає без води та їжі за три дні, як пишуть у книжках, вона помирає, бо «впускає у свідомість страх». Із надзвичайною цікавістю читала думки й почування голодної, але сильної духом людини, роздуми лікаря, який з широко розплющеними очима спостерігає за сміливцями, котрі піддаються смертельним випробовуванням... 
По-іншому, але теж вразила книжка Івана Дзюби «Є поети для епох» – про Ліну Костенко. Багато цікавих та несподіваних відкриттів дарує ця книжка читачеві, надто – в інтерв´ю поетеси своїй доньці. Якою «пізнайкою» була Ліна Василівна у дитинстві, як уже тоді помічала невидиме, поетичне; яке непросте мала студентство, як не приймали її «ідейні» земляки, як їздила по судах, кидала виклики «сильним світу цього», і, що важливо, як не боялася... ніколи! Ця книжка доволі проникливо повідує нам про шістдесятників, які гуртувалися і жили-творили не завдяки, а всупереч, по-справжньому любили Україну, чого багатьом нам слід повчитися… 
Відкрити (ледь не сказала «увімкнути» :)) сучасну Україну, що дивує і чарує різноманітністю та самобутністю кожного регіону, допомагає мені новинка «Соломонова Червона зірка» упорядкування Леся Белея. Доторкнутися до розпечених струн чоловічої душі – «Вогнепальні й ножові» Сергія Жадана, поринути у веселощі дитинства – «Вісім днів із життя Бурундука» Івана Андрусяка. А затонути у вирі багатющої, прекрасної і такої пожаданої у сучасній літературі української мови, захлинутися мудрістю наших пращурів я маю нагоду, читаючи «на сон» «Вічника» Мирослава Дочинця. 

- Як обираєте книжки для читання?
– Багато отримую для рецензування, але чимало й купую: це стосується передусім улюблених авторів або «нашумілих» новинок. Деякі «позичає» сестра, яка цікавиться іноземною класикою, сучасною літературою. 

- Що можете порадити для читання іншим?
– Якби ви запитали, що я порадила б прочитати життєствердного, я би похапцем назвала дитячий світовий бестселер «Поліанна» американської письменниці Елеонор Портер: 11-річною дівчинкою та її незвичайною «грою у радість» ось уже століття захоплюється увесь світ, її фрази часто цитую і я. 
Якби йшлося про тонкощі людського психологізму у стані безвиході, неволі, самотності, аби відчути чужий біль так, наче тобі без наркозу виривають зуба мудрості, я би вказала на важку, але таку наскрізну «Гойдалку дихання» Герти Мюллер, яка прямо стосується України: головний герой після Другої світової війни потрапляє у трудовий табір на Донеччину. 
Якщо хтось хоче дізнатися більше про Бога й Любов, яку часто не вміємо пояснити, радо рекомендую дитячу книгу «Наталія Пуряєва про Омеляна Ковча, Івана Павла ІІ, Олександра Меня, Далай-ламу XIV, Валерія Марченка». 
Щодо сучасного міського хлопчачого роману – читайте «Urban Strike» Антона Кушніра. Щодо жіночого емоційного, щемливого, – «Коли ти поруч» Світлани Талан.