Завантажити

організувати з ним зустріч і схопити його. Він знає дуже багато таємниць. А потім віддати під суд. Повірите йому – значить ви – найбільший лох у світі. Він знищить вас. От і вся бляха-муха.
На тому і порішили.

95.
Генерал армії Мохамад-бек похмуро сидів перед великим екраном штабного комп’ютера, переглядаючи таємні повідомлення командування визвольних сил Чорної Орди та інформацію агентури МУР – міжнародного управління розвідки. Генерал відкинув пропозицію везіра Хлищенка-Хлищова, цього каторжника, якого він зневажав, про розміщення командування на горі над Дніпром, у приміщенні Сейму. Мохамад-бек наказав підняти червоно-чорний прапор визвольної армії над Батий-градом, над золотим палацом, що домінував над західною частиною Києва. Головний штаб армії, МУР та тилові структури зосередились у спорудах на Батиєвій горі, в яких уряд Території збирався проводити історичний саміт СДОР.
Генералу подобався його новий просторий кабінет, розташований на верхньому поверсі башти хана Батия, під золотим куполом, що нагадував розкішний купол мечеті Куббат ас-Сахра в Єрусалимі. До відкриття саміту залишалося понад три місяці і генерал вирішив, що найкращим подарунком для його учасників буде заміна золотих хрестів на київських церквах на золоті півмісяці, й побудова високих, схожих на балістичні ракети, мінаретів навколо Успенського собору Печерської Лаври, золотоверхого Михайлівського і Софійського соборів. Він уже був дав відповідні розпорядження інженерній службі тилу армії, але історія з захопленням американського посольства і міжнародний резонанс, що вона викликала, примусила Мохамад-бека на певний час відкласти свої архітектурні плани.
Операція «Тамерлан» розвивалася далеко не так успішно, як передбачав план. Вже 3-го серпня погода в Києво-Дніпровському улусі різко змінилася – замість африканської спеки, до якої звик генерал і велика частина його армії – прийшло похолодання й почалися дощі: їх можна було б назвати тропічними, якби не те, що стіна зливи була перемішена зі снігом: рух визвольних військ уповільнився – танки і вантажівки буксували в чорноземах, а дороги в цій клятій країні, яка називала себе європейською, були знищені, бо господарі країни пересувалися по повітрю на «черепахах» - отих розкішних «Тойотах», «Мерседесах» та BMW – з кулеметами та ракетними комплексами, з салонами, оздобленими слоновою кісткою і червоним деревом, - і не знали, в якому стані перебувають шляхи на землі. Тільки один хайвей Захід-Схід підтримувався Фрідманом у більш-менш пристойному стані, щоб автопоїзди могли приносити барону зиск. Але після втечі Фрідмана з Києва, на хайвеї почалися акти саботажу, підриву полотна дороги та віадуків, що уповільнило темпи доставки пального і боєприпасів. Особливо великі проблеми виникли з пальним для «черепах», бо на Сталінградському хімічному підприємстві стався вибух. Злива, яка не вгавала вже тиждень, принесла з собою численні повені, в яких потопали злиденні села і містечка Лівобережжя. Графік вивезення харчових продуктів – насамперед зерна – на чому наполягав Чингіз-Сарай, було зірвано. Урочисті зустрічі воїнів-визволителів з місцевим населенням, заплановані на п’яте серпня у Донецьку, Одесі, Чернігові та Миколаєві, не відбулися, бо ніхто не хотів стояти під снігодощем у літніх строях, тримаючи штучні квіти і прапорці Чорної Орди в руках, у той час, як похмурі натовпи безробітних смердів і фабричних кріпаків стояли облогою навколо магазинів спиртних напоїв і вимагали відновити продаж горілки. Патрулі іранської та пакистанської жандармерії розстріляли кілька таких ворожих маніфестацій, чим наразилися на самосуд натовпу, який закидав стражів порядку коктейлями Молотова і саморобними тротиловими підривними зарядами. Довелося жорстко покарати місцеві власті тих регіонів, в яких було зірвано урочисті зустрічі військ: кілька десятків продажних чиновників було повішено на центральних площах імені Леніна у названих містах.
Лише в Полтаві сподобилися належним чином зустріти війська Чорної Орди. Військовий комендант міста та взвод охорони були урочисто прийняті в Музеї полтавської битви, де братам-окупантам на спеціальному електрокарі викотили унікальну, п’ятитонну галушку, негайно занесену до книги рекордів Гінеса. Правда, через кілька годин тих, хто скуштував галушку, охопив спалах кишкової проносної інфекції; але ця обставина не зацікавила військовий відділ пропаганди, який вже розмістив на глобальних новинах телесюжет про захоплюючу зустріч визволителів у місті російської слави.
Проте не ці – втішні чи погані – новини стали причиною пригніченого стану Мохамад-бека.
Півгодини тому відбулася вкрай неприємна розмова генерала з його Святістю, Чорною Зіркою Землі, Сонцем Сходу, безсмертним вождем Чорної Орди Кара-ханом.
- Ти що наробив, гівнюк ? – спитав тремтячим голосом людини, що помирає, Кара-хан. – Ти мій заступник чи верблюдяче гівно, що засихає в пустелі? Ти людина, чи дурний баран з маленькою головою і великими яйцями?

читати