Завантажити

тіткою Настею.
І ще якісь, дальші, з добряче розбавленою кров’ю інших родів.
Але яке це мало значення?
По суті, всі вони тут віддавна були родичами, бо формувалися на замісі трьох-чотирьох родів: Калинчуків, Каліщуків, Головерш і, здається, Припутнів.
Усі інші – похідні від них або "приймаки".
Отож, пили, балакали, навіть співали.
А Наталка Припутень як затягне – то й очей із Віктора не зводить.
«Хіба не підійшла б за жінку? – подумав. – Кров на щоках аж палає, аж перекидається на стіну, що вибілена до самої стелі».
Зараз він має моральне право на таку думку: не він зрадив – його зрадили.
Він по півроку бовтався в старій залізній посудині морями-океанами і ні разу не спав з жодною жінкою.
Скажете, що їх там не було?
Неправда – була шеф-кухар Клава.
Жінка калібру актриси Руслани Писанки.
Одної на всю команду вистачало.
А команда –понад двадцять чоловік.
Просилася тільки: «Хлопці, не всі відразу, бо не буде кому борщу приготувати. А ви ще й гречаної каші з салом хочете».
«Хлопці» багато чого хочуть.
Але знають, що Клава сьогодні тільки трьох прийме: одного – вранці, другого – в обід, а третього – по вечері.
Тому дисципліновано ставали в ряди по три, складали графік і приступали до своїх за статутом не зовсім обов’язкових на флоті функцій.
Тільки капітан поза чергою – його обслуговує вчорашня випускниця економічного факультету одного із престижних столичних вишів.
Оленька, точніше Ольга Маркіянівна, з Клавою – не конкурентки.
І Клава в їдальні розливає матросам борщ, кожному рівно по три черпаки в алюмінієву миску.
Це – порція.
І – ні ложки більше.
Щоправда, іноді Клава підкидає комусь четвертого черпака, і це (всі вже знають) означає, що вона «ниньки» саме його хоче четвертим.
Уже на цілу ніч.
Після такої ночі обранець наче підряд три рази палубу драяв і тому виглядав як викручена ганчірка з–під швабри.
Разів із п’ять, а може, й більше четвертий черпак випадав і йому, Вікторові, але він ні разу не відгукнувся на пропозицію, і шеф-кухар звела його порцію до двох черпаків.
Навіть це не змінило поведінки упертого матроса.
І шеф-кухар дала спокій, бо не голодна була.
Казали, що колись вона посперечалася з капітаном, розрахувалася з судна і поїхала до чоловіка в Миколаїв.
Її наступниця, як не старалася, але готувати так, як Клава, не вміла.
І капітан перепросив жінку і запропонував їй вернутися на судно.
Радости Клави не було меж і вона її не могла приховати:
– Як я заскучала за хлопцями! – од щирого серця призналася капітану, а той не забув поцікавитися:
– А що, чоловік набрид уже?
– Навіть український борщ, коли його вживати вранці, в обід і увечері, – набридне, – призналася довірлива жінка.
Капітан не заперечив їй і оголосив наказ про поновлення Балабух Клавдії Марківни на «должности шеф–повара».
Можете здогадатися, як зраділа і вся команда судна:
– Писаночка вернулася!
– Ех і писати будемо! – потирали долоні матроси.
А все тому, що попередня робітниця скидалася радше на старі розхитані граблі, які і в руки не хотілося взяти.
Та й, якщо чесно, не було за що взяти.
Навіть Гришка Чумаченько, в якого було особливе кредо: «Хай свиняча, даби гаряча» – не зважився підійти до кухарки.


Коли Наталка вих?дила з хати, то очі так і залишила за порогом.
Ніби ненароком забула свою візитку.
Але Віктор не відповів нічим.
Треба признатися: почувався ніяково за свою мову, яка з діда-прадіда тут була чужою.
Навіть за останні асиміляційні десятки років не прижилася вона тут. Ввідверто зневажали тих, хто після кількох років служби в армії намагався засунути рідну за кирзову халяву солдатського чобота.
Такі ставали одразу посміховиськами і вимушені були її пригадати.
Але до Віктора ставлення було інше: кожен розумів, що чоловік ще дитиною полишив рідні краї і виховувався, як зараз модно говорити, серед іншого менталітету.
– А ти не виправдовуйся і чеши по-кацапськи, поки рідну не згадаєш, – казали селюки.
Згадати не просто, а ось вивчити мусить.
Тим паче, що на одну хату прикинув оком.
Петро сказав:
– Тут жив твій двоюрідний брат, а його ще в сорок сьомому витурили аж у Сибіряку.
– Який брат? – перепитав Віктор.
– Степан. Степан Калинчук, – уточнив Петро.
– А потім тут жила Олька Прачукова, але вона минулого року померла, – це вже Зоя, жінка Петрова докинула. – Як захочеш у його хаті залишитися – ніхто до тебе діла не буде мати, як і до Прачучки не мав.
– То до Прачучки, а до … – недомовляє хтось.
А тітка Настя уже з лукавинкою в очах:
– Не туди дивитеся, діти мої. Хіба ви не бачили, для кого співала Наталка? Га?
– І то правда. І жінка – кров бурячкова, і хазяйство – в порядку.
– Що так, то так, – хтось аж за голову взявся. – Тільки доброго хазяїна чекає.
– А хазяїн де? – поцікавився

читати