Завантажити

***
Один письменник –
такі були примхи натхнення –
написав роман жахів.
щось нове, актуальне про те, як почвари
вчиняють бійки на цвинтарях,
чіпляються до нормальних людей,
слідують за ними усюди,
псуючи їм життя.
На презентацію прийшли друзі,
добрі знайомі, словом, такі прихильники творчості,
що можуть оцінити біографічну складову тексту,
та інших він ще поки й не нажив.
Письменник взяв слово,
приємно, ніяково посміхнувся
й говорить: «Цей роман я присвятив
своїй жінці, яка була зі мною вдень,
і головне, вночі, та ви всі ж її знаєте,
і надихала на звершення,
що лежать на цьому столі. Зараз я дам їй слово»
- ААААА!!! Жах! Жах!! Жах!!! – всі зірвалися з місць,
застряли у дверях, двох чи трьох трагічно затоптали,
хоча українофоби стверджують,
що насправді всі врятувались. Ця вікопомна подія
лягла у основу телерепортажів,
досліджень, народних пісень. Вона залишилась
у народній пам’яті як застереження. Згодом
про це написав Василь Шкляр, користуючись
маловідомими джерелами (бо ж пихатий, на ту презентацію не пішов,
але йому багато розповідали про неї),
і коли менти прийшли до нього,
тобто до того письменника, що написав роман жахів,
а потім, звісно, їм довелося піти й до Шкляра,
по автограф, і вони досі шукають Матіос
в Монте-Карло, утискаючи тим її громадянські права, а ще
коли Винничук написав вірш «Убий зомбі»,
тут вже злякалися і наверху, бо комуністи
чомусь вирішили, що це заклик до повалення режиму,
і тому це порнографія.
- Ну а далі? – Питає зацікавлене малеча в рожевому чепчику. –
Мамо, що було далі?
- Далі зовсім не страшно, – одказує лагідна ненька, –
я маю і час і натхнення,
якщо ти не можеш заснути,
я зараз тобі почитаю.




Руки

Одного разу у темному під’їзді знайшли бомжа з інфарктом і чотирма руками –
дві свої, а дві – у пакеті – сині татуйовані руки,
схожі на два релікта, витягнуті з вічної мерзлоти,
які вже починають відтаювати, пускати воду та смердіти.
Бомжа відвезли до шпиталю, руки – у експертизу.
і що ж ви думаєте? Не встигли ще їх там розглянути, як вривається дівчина,
красива не дуже твереза дівчина у дублянці і починає ридати: я загубила руки,
сині татуйовані руки
у пакеті,
йшла сюди й загубила!
Звісно, її всаджують, приносять чай, заспокоюють і кажуть:
тут ваші руки,
сині татуйовані руки,
а що, перепрошуємо, сталося?

А вона теж підозріло питає: звідки ви взяли ці руки?
- дівчинко, у темному під’їзді знайшли бомжа з інфарктом,
здогадатись неважко, що він поцупив у когось пакет,
зазирнув туди, і…

- А, ну, звісно, цей бомж, я його добре запам’ятала, він їхав зі мною у вагоні, коли я везла до вас оці руки.

- Так що, перепрошуємо, сталося?

А сталося ось що. Ця дівчинка вчилась на слідчого.
Настав березень, з-під снігу почали прокльовуватися проліски
і підсніжники (тобто трупи, зариті у сніг),
і у цьому ж самому березні настав час її першої практики.
Вона з ранку була у піднесенні, бо
настав час її першої практики,
і настала весна, і у небі сяє усміхнене сонце,
і на 8 Березня тато – полковник міліції –
подарував їй красиву дублянку,
і вона старанно зробила зачіску, накрасила нігті, надягла сексуальну білизну
і поїхала у той ліс.

Ліс у березні – сині сосни,
Круки в небі кружляють млосно,
Під ногами якась багнюка,
І у серце приходить туга…

Коротше, у лісі дівчинка засумувала і змерзла,
і хлопці примусили її випити повний стакан горілки,
а потім вже вони пішли до підсніжника.
Це був труп чоловіка у ватнику і військових штанах,
невисокого на зріст але
кремезного, його лице об’їло лісове звірство
та птаство, так що його персону важко було би встановити,
якби не руки, його грубі волосаті руки
із зеківським татуюванням.
Ці руки відрізали, поклали їх у пакет
і всунули дівчинці з наказом: лялька, давай,
відвези це у слідчу експертизу, що розташована
за такою-то адресою, а ми поки цього підсніжника відвеземо у морг.
Так зазвичай поводяться з практикантами,
щоби відчули смак справи.

Дівчинка взяла пакет, сіла у метро та заснула
після того стакану горілки і усіх перенесених незручностей,
але рівно через двадцять хвилин прокинулась,
тому що якраз оголосили потрібну зупинку.
Вона підскочила і вийшла з вагону, вже майже вийшла на вулицю,
і тут думає: а навіщо? Що я везу?
Де мої руки???
Повернулась, побігала по платформі,
знайшла чергову по станції,
а та по рації
запитала, чи є у такому-то поїзді, у третьому або четвертому вагоні
синій кульок з трояндами, мімозою і надписом
«Вітаємо з 8 Березня!»,
там пошукали і відповіли, що нічого немає,
і де воно ділося навіть не мають уяви.
І тепер-то зрозуміло, що сталося -
той бомж побачив охайну, але п’яну дівчину
у дорогій дублянці, подумав, що у її новому ще не праному пакеті
лежать якісь подарунки, бо вона явно їде зі свята,
поцупив пакет, швиденько вийшов з вагона,
сховався і вже тоді розгорнув…

І ось нарешті кінці зійшлися, і можна робити висновки. З жінок виходять чудові слідчі, і справа не у

читати