Завантажити

Садо-мазо-платонізм

Він хотів, щоби вона над ним знущалась,
а вона його жаліла і не знала, чи він витримає,
боялась його зовсім вбити,
чи якось зламати його харизму,
чи змарнувати життя.

а йому було дуже образливо,
бо вона не повинна його жаліти,
він може усе, що завгодно стерпіти
(що взагалі вона з ним може скоїти?),
і якщо вона не розуміє, що він це розуміє,
і не усвідомлює, що усе це свідомо,
то що тоді вона взагалі розуміє й усвідомлює, бля.

Вона йому хотіла м’яко показати, що він
поліз не зовсім на свою стезю, навіть знайшла іншого чоловіка,
якого їй було чомусь не шкода, і почала
над ним показово знущатися, промовляючи: ось,
подивись, який він беззахисний, і як йому нехороше.

а він замріяно: от і мені б так!

вона йому: ну ти тупий! розумієш, щоби над тобою захотіли знущатися,
треба поводитися відповідно, а ти не поводишся,
ти не того замісу,
ти інший, і в тебе
скоріше вийшло би знущатись над жінкою,
ніж їй підкорятись, і якщо в тебе вистачить деспотизму
примусити когось тебе бити, то це буде вже зовсім безпорадна істота,
а мене – ха-ха – мене тобі примусити зась!

він вирішив їй доказати, що він не деспот,
і що над ним дуже-таки можливо плідно знущатися,
і він може її примусити,
і завів собі іншу жінку, яку чомусь було шкода,
і вона його мучила, а він втішено промовляв:
ось, бачиш, як вона наді мною знущається,
їй дана повна воля, вона мене б’є, і кусає,
і вночі підпалює мені волосся
на яйцях, і коли я з бодуна, засовує в вуха мені
завеликі шматки пенопласту,
і при друзях каже, що в мене маленький член,
а коли хтось не вірить, пропонує усім
поміряти, а я тільки весь час тихо плачу
та богу молюся.

А вона йому: ці твої друзі – то божа кара, ти їх завів навмисно,
щоби знущатись над своєю бідною дівчиною, вона
вже, гадаю, не знає, куди від вас подітися,
я би усю цю гопоту сраним віником у той же вечір, а не
ще й бач про члени з ними бесідувала твої дійсно маленькі

- які члени??? Які???
- усі, окрім носа і вух!
І цим жалюгідним приладдям ти куди тільки не засовуєшся, вже
ходять легенди про твої героїчні ходіння наліво,
які ти чомусь називаєш політичною позицією,
хоча який з тебе політик? З тебе би вийшов Нерон, чи Калігула,
може, Гітлер, але в демократичному суспільстві тобі
тільки й лишається, що пиячити та над жінками знущатись.

взагалі, ти вже розпустився кінцево, я б за твоє виховання
навіть и не взялась, якщо вже рідна мама тебе не навчила,
як треба поводитись, то ніхто не навчить, і будеш ти тільки мріяти
не зна, про що, і томитися своєю садистичною внутрішньою порожнечею,
і щось там фантазувати про кохання, щоби ти любив, а тебе кидали, а сам
тільки й будеш усіх кидати, хто тебе любить, і серце
в тебе буде, як зуб під наркозом, і усі навкруги будуть винні,
а я так не хочу, йди геть.

- я піду, але знай, що ти зовсім не зрозуміла моєї душі,
і себе показала дурним психологом, і той твій хлопець просто дочекається,
поки ти за нього вийдеш, а потім покаже тобі свої справжні нахили,
і зігне тебе в баранячий ріг, а я би просто мовчав і плакав усе життя, і
готував би сам, між іншим, я вмію,
а ще я дуже дбайливий і досвідчений коханець, сука!
я би зараз би знаєш, що зробив – скрутив би тобі шию,
як дурній куриці, і ще я би тебе прив’язав до ліжка і
бив батогами, і зривав з тебе накладні нігті,
і заганяв під них скабки, і тушив би об твоє лице цигарки,
аж поки би ти не зрозуміла мене.

- я тебе зрозуміла, але навіть якщо помиляюсь, і якщо
ти покликаний на муки, і якщо ти навіть не така почвара,
якою зараз здаєшся мені, це ще зовсім не значить,
що саме зі мною ти повинен бути разом,
що саме я тобі підхожу на роль ката,
і що ти мені підходиш на роль жертви,
бодай є кому над нами знущатися,
в тебе є дівчина, в мене – хлопець,
вони нас кохають. вони чекають нашої ласки,
та усіх інших проявів темпераменту. Людина
мусить відповідати за тих, кого приручила. Так що
будемо мучити їх і мучитись самі,
ніяких інших варіантів не існує.

- це так. Прощавай, відьма.

- прощавай, йолопе.

і вони несміливо наблизились один до одного,
на прощання ж можна,
і поцілували один одного ніжно-ніжно,
такими м’якими губами, ніби хотіли вложити в їх м’якість
усю свою лють, й розійшлися,
і кожний пішов своїм власним шляхом,
і вже ніхто нікого не мучив,
і навіть ніхто не вмер,
бо ніхто

не був здібним померти, і ніхто не наважився.
Це історія кохання,
коли люди
у бурхливому морі почуттів, чіпляються за абстрактні ідеї,
як за уламки розбитого корабля своєї самовпевненості,
своїх поглядів, люди
які так бояться себе втратити,
що один одному здаються монстрами,
і цих монстрів хочуть ублажити жертвами,
і на роль цієї жертви пропонують себе,
бо нічого іншого для них не існує.

але море ці жертви не приймає,
і гордо
сохне від голоду.

х х х

Едіпів комплекс у хлопчиків – він тому і комплекс,
що хлопчик вписаний у певну систему. Він
не просто відчуває, що хотів би
одного разу

читати