Завантажити

накликати біду. Нині багато охочих жити за рахунок доносу. В скорім часі зійдуться ваші дороги, а поки що тримайтеся один від одного на відстані, – голос замовк.
Я зрозумів, що розмова закінчилася. Земля мовчала... Нишком я повернувся до виходу, бо іти вперед не наважувався. Там спочиває тлін моїх пращурів...
В гуртожитку вахтер саме зачиняла двері на ніч, коли я повернувся.
– Аа, – впізнала мене Аронівна, впустила. – Переживала за вас...
– Дякую... Ви дуже люб’язна, – побажав їй доброї ночі.
Ліг, і ніяк не можу заснути, глибоко вражений голосом землі. Сьогодні вперше до мене промовляла земля. З її надр рекли пращури! Нарешті мене втаємничили, посвятили... Я набув чину волхва. Виявляється, зруйнувати споруду церкви легше, ніж відшукати нетлінні основи капища. Добре, що тепер відбудовують християнські храми, повертають вітчизняній історії наочний перебіг подій. Маємо звідки брати, переосмислювати минуле, прокладати стезю в будучність. Ланцюг без одного кільця нічого не вартий...
Вранці розбудив мене стукіт у двері. Надійшла Міса:
– Цілу ніч я марила метеликом на квітучому лузі. Поверніть мене знову туди...
– Оксанко, перше ніж виконати твою волю, я попрошу тебе сходити до одного з поліпів, вивідати в нього: де розміщено їхній ембріон? Мене цікавить, як ілюмінати розмножуються.
Насупилася:
– Не залучайте мене до потаємного. Я хочу жити красиво, без тіні смутку.
– Не заперечую... Метелики пурхають тільки щасливим.
Зрозуміла, уважно вислухала мою настанову, зібралася іти:
– Спробую виконати покладені на мене доручення, – наче по команді доповіла, грайливо повела бровою, вийшла.
Я був спокійний за незрівнянні можливості хтивої Міси, за її самолюбство й вміння працювати на свій статус: обкрутить довкола пальця будького, особливо пожадливих самців. Але вирішив за допомогою телепатії перепровірити її, задля упевненості. Перейнявся ймовірністю.
Вона спершу сходила до вбиральні, потім в кімнаті гуртожитку взяла з шухлядки золоту спіраль, запобіжник від запліднення, насадила дивом на матку, довго чепурилась, на порозі вкинула до торбинки кілька надувних ґумок, вертнулася на одній нозі перед дзеркалом, зачинила за собою двері. Перекинулася у вестибулі з вахтером кількома словами, зателефонувала: привіт... я... хочу тебе бачити... Павою вийшла надвір, зупинила повоза, назвала адресу куди їхати, гордовито споглядає з вікна, на запитання водія скупо відповідає. Напружено щось обмірковує. Неподалік утаємниченого причалу з кількома яхтами розрахувалася з візницею, безлюдним пішником забралася на трап білосніжного судна. В умебльованій з кондиціонером, наїдками та напоями каюті її зустрів середнього зросту підстаркуватий франт, випещений, доглянутий, очі хитро примружені, волосся гладко зачесане назад:
– Кицько, скучила за хазяїном... – узяв її руки в свої долоні.
– Жоро, я боялася потривожити тебе, – грає роль бездоганної куртизанки. – Ти весь у справах.
– Лукавиш... – показав їй рукою на ослін. – Мене страшаться тільки мої вороги. Пасіям, як ти, я завжди радий. Хоч, мушу тобі сказати, я вже дідусь. Одиначка моя донечка на днях народила мені внучку. Тепер я не лише тобі президент кількох корпорацій, народний депутат, почесний голова кількох спілок, а ще й дід! Чуєш, дід... – його підборіддя випнулося вперед.
Міса пригубила вінця бокала:
– Тепер маєш кому заповісти свій спадок.
Уважно зміряв її хитрим оком:
– Тебе непокоїть мій капітал?
– Ого, – вдавано розреготалася. – Я захоплююся твоїми можливостями, і щиро вітаю з народженням внучки.
Міса чим далі проворніше звивалася перед ним, викликала до себе приязнь, спокушала його злим наміром. Бувалий Жора, ризиковий пройдисвіт і шахрай, мимохіть прохоплювався словом, здавалося б, таким собі слівцем, вартим цілого достатку. З почутого від Жори Мамони можна було вивести його рід, чим захоплюється, побачити в пень його єство, довідатися про мутне джерело його накопичення статків. Отже, він походить з роду прихованих жидів, які прибрали грецьке прізвище, виріс, як і Міса, на березі Чорного моря, в сім’ї ескулапів, влітку до них приїжджали відпочивати „папіни” друзі з Києва та Москви, тож Жорик згодом став протеже одного з київських „світил”, закінчив тут інститут і без перешкод обійняв посаду в місцевій Раді, посаду не абияку, а першорядну, хоч малопомітну для загалу. Коли доконував в конвульсіях Союз, спритні перевертні при владі хутко перефарбували свої червонопикі фізії на жовто­блакитні, і довірили Жорі мерщій організувати злочинну мережу накопичення статків, в такий спосіб врятували своє реноме... Завбачливий Жора впорався з дорученням бездоганно, ошукав безліч аматорів легкої наживи... Тепер він під пильним оком ілюмінатів, які з потрухами купили смердючу Країну Свинячої Кістки (КСК).
Звичайно, сього він не повідав Місі – вони палко злягалися, і в перервах розмовляли про те, і се. З його недомовок я дещо довідався, як треба повести справу з ілюмінатами... Міса пізно ввечері

читати