Завантажити

починається вступ у «потім»?
Принц Георг знає: на приступках трону лежить кордон. Все одно якого трону, навіть мертенсівського. Вона переступить кордон, тільки здіймаючись сходами трону.
Принц Георг рішуче, точно виміряно зупиняється. Вогник жахно відсахується вбік і дрібно дрібно труситься. Тінь принца Георга дрібно підскакує по стіні, силкуючись дістати го ловою до стелі.
Так, так шлях до «потім» через трон. Але чого ж сьогодні так весняно, так вогко променилися очі, так пашіли дві гарячі червоні плямки на лицях і так по-дитячому, так дивно для неї, так зворушливо-невинно розкривались уста, коли вона слухала всяку дурницю, наче величезну тайну мудрості? Чого була весь час така, наче вже ступила на трон, наче вже настало те «потім»!
Вогник спокійно, роботяще лиже тьму. Вітер діловито засипає віі\на густими синіми присмерками.
Принц Георг ізнову ходить із кутка в куток, перевертаючи на всі боки загадку.
Який же трон може бути в пустелі, заселеній жуйними тваринами? Пів-Європи проїхав він серед одурілої людської худоби, серед руїн колишньої цивілізації.
От вони, ці тварини, ржуть і топчуть у стайнях своїх, аж глина сиплеться із стелі. Якими силами можна вернути їх до людської подоби! Підкласти під усю земну кулю набій маюну й висадити її к чорту! О, тоді б вони заіржали, заревли іншим ревом, пррокляті!
Принц Георг раптово зупиняється, злегка підводить голопу й широкими сталево сірими враженими очима дивиться в стіну. На стіні схвильовано гойдається його розмазана тінь, робить гримаси, стараючись звернути на себе увагу; потім потроху затихає й злегка похитується, похиливши голову з карлючкуватим носом.
Вітер шипуче треться крилами об чорні шибки. Глухо й тужно з покоїв графині тягнуться стьожки звуків. Свічка куняє, принц Георг усе стоїть і дивиться в підлогу.
Раптом рішуче підводить голову, посміхається й липкими точними кроками прямує до дверей принцеси. Трон буде! Або ж... не буде нічого.
***
І стук зігнутого пальця в двері: також рішучий, вимірений, непохитний.
Принцеса сидить у фотелі. Збоку свічка здивовано кліпає на пишне збите золото волосся й на вогкі дивні очі.
Принц Георг неохоче дивиться на загадкову вогкість — хутко всім загадкам буде кінець. Він не хоче ніяких передмов, підходів, красномовностей усяких слиньків і шарлатанів-політиків — його думка проста, ясна й коротка: треба вернути людську худобу до людського життя Більше нічого.
Принцеса Еліза здивовано дивиться вгору на сухе непохитне лице з сталевими очима й затоками на чолі: яким же чином це можна зробити?
Принц Георг не сідає. Він тільки озирається на двері, підозріло дивиться на вікна й підступає ближче.
Зробити це можна таким чином Треба зібрати кілька тисяч людей (людей, а не жуйної худоби) — а їх уое ж таки, напевно, знайдеться не один десяток тисяч—треба захопити в свої руки всю зброю, всі склади й запаси маюну, гармат і скоро-стрілів, треба поділити весь Берлін на райони, позаймати їх своїми людьми й тоді оповістити- кожний мешканець Берліна повинен з'явитися в таке й таке місце для виконання своїх колишніх робіт і обов'язків. Насамперед залізниці пустити в рух. Доставити нафти, вугілля, всякого палива для машин Пусти ти електрику. Дати воду. Відживити всі фабрики, майстерні, копальні, верстати, бюро, магазини. Правда, магазини пороз грабовувані. Нічого. Всім прикажчикам вернутись на місця. Урядовцям — на свою службу. Робітникам — на роботу. Реченець для виконання—двадцять чотири години. Ні? Берлін буде знесений із лиця землі. Спочатку один квартал. Ні? Добре. Другий. Ні? Третій. Струснути їх пекельним, безмилосердним терором; вогнем і газом повисаджувати їх у повітря, повинищувати їх десятками тисяч. І мільйони тоді покірно посунуть, як отара під батогом страху й сильної волі вищих одиниць.
Принцеса Еліза помалу підводиться, прикладає довгі долоні до лиць і неймовірно крутить головою: не посунуть. Порозбігаються, порозлазяться з Берліна, як миші, на всі боки з своїми Машинами й стеклами. Хто їх спинить? А трава й помешкання скрізь є.
Принц Георг посміхається: хто спинить? Холод. Мороз. Сніг. А крім того, озброєні маюном відділи, що будуть на конях і моторах стерегти всі виходи з Берліна. Тільки до перших морозів, до перших навіть помітних холодів зачекати з виступа ми. До того часу підготувати всю організацію. Підготовлювати можна на їхніх очах: вони такі певні в своїй звірячій безпеці, такі ледачі й інертні, що пальцем не рушать. Але наперед треба, звичайно, позаарештовувати всіх їхніх проводирів, оцих усіх хіміків Шторів, соціалістів, різних політиків-демагогів. Ці моментально скористуються нагодою для вияву своєї натури. А насамперед оцього ідіота, доктора Рудольфа, батька Сонячної машини! Цього просто зразу розстріляти, що удруге не втік, як той раз.
Принцеса Еліза потуплює очі н крутить головою: навряд. Арештувати демагогів, розстріляти кривого ідіота, розуміється, можна. Але чи варто? Річ не в них, а в тій масі сонячного

читати