Завантажити

вдіяти там, де палахкотить полум'я справедливої ненависті. Єдине, чого я мала б добитися, — це щоб тебе було викинуто з; дверей дому на вулицю. Але сподіваюсь, ти не...
Що далі мала сказати мила Сузі, Макс не знає. Він стріпує ще раз головою так, що пасмо хвилястого чуба спадає на чоло, і легко стрибає на стілець.
— Панове гені!!!
Ха, як слухняно й чуло реагують вищі істоти!
— Дозвольте подати вам маленьку пораду. Не дуже захоплюйтеся творчою фантазією пана Вінкельмана. Все, що він тут говорив про армії Союзу Держав Сходу, — тільки мрія.
Голови здивовано перезираються- що каже цей .. добродій? Хто він, власне?
Пай Вінкельман із другого стільця гнівно викочує ґудзики очей.
— На якій підставі ви маєте сміливість давати ваші поради? Макс примружує очі.
— На підставі найдокладніших фактичних даних, пане добродію. Не «джерел» і чуток, а радіотелеграфічних сьогоднішніх звідомлень Каесему Північної Африки. Союз Східних Держав на порозі свого розкладу. Армії поспіхом розпускають. Серед урядів паніка «Хороба» вже в Африці й Азії, мої любі панове!
— Та звідки ви все це знаєге, чорт забирай?! Макс весело-недбало й лукаво примружує очі.
— Я член Каесему Німеччини, мої панове.
Сузанна швидко машинально підсувається ближче до стільця Макса й злегка виставляє руку, наперед готова спиняти скажені хвилі тіл.
Але диво: ні хвиль, ні скаженості немає. Навпаки, раптове still. А серед притишення — вражені широкі очі, шелест здивування, ошелешення, цікавості, страху.
Сузанна бачить, як із-за голів випинаються інші голови, як деякі тихенько підсуваються ближче, як у деяких очах уже з'являється ласкавенька м'якість поштивості.
І ще бачить Сузанна, як Вінкельман непомітно злізає з стільця, а Макс, навпаки, зручніше вмощує ноги, з п'яним нахабним викликом мружачи сині вії.
— Так, мої панове, я член Каесему. І на цій підставі я мушу вас розчарувати, мабуть, чорно-жовтим гостям не доведеться робити багаття з Сонячної машини, а нам висіти на ліхтарях Берліна. Ех, панове! Чого ви так порознервовувалися? Що сталося? Помешкання ваші забирають? Ганчірки? Щіточки до зубів? Ах ви, генії, широкі, творчі натури! Та як ви не бачите, що всі ваші помешкання, ганчірки, всі навіть храми й палаци є крихітне, мізерне зерняточко піску перед тим, що має бути?!
По головах пробігає вітрець руху и гомін здивованого обурення: яке право має цей добродій говорити таким тоном тут? Але добродій, видно, справді має право — він іще певніше й п'яніше задирає голову, змахує рукою.
— Ну, що таке цей храм? Ну, хай його займуть оті «кретини» й «грабіжники», як ви кажете. Та через рік-два вся земля буде забудована тільки храмами й палацами! Ганчірки? Та все людство буде вдягнене в шовки, в найдорожчі, найкращі тканини. Мистецтво? Та як ви, якраз ви, люди мистецтва, поезії, творчості, як в и но відчуваєте, не розумієте, що саме для вас найширше поле розчиняє Сонячна машина? Саме для вас, для творчості, для краси Для Bdc же розгортаються велетенські сцени, грандіозні аудиторії, вам дають мільйони слухачів, глядачів, співробітників. Людство ж, мої бідні ви поети, визволяється від влади нижчого, матеріального, звільняє духові сили, випускає замкнених по каторгах праці. Сотні тисяч поетів-творців уступає в добу творчості. Як ви цього не розумієте?! І як, як ви можете оступатися за інтереси тих, то тримають його по каторгах праці, і хотіти вішати й палити на вогні тих, що хочуть вічної, всесвітньої творчості! Якого чорта ви всіма віками й в усіх епохах стояли на боці тих, що спиняли дух людства до визволу? Га? Та ви ж якраз повинні були найкраще розуміти, наприклад, усю велич і красу соціалізму. А ви що? Ви раз у раз висміювали нас, ви глузували з нас, побивали камінням і оспівували чесноти тих, хто вдавав Велику Красу і Творчість. Вам добре платили за це? Ганчірками, палацами, винами, брильянтами? І ви готові тепер повидушувати мільйони тих, що були в каторгах, за те, що вони хочуть жити теж не в ямах, не в бруді, не в струпах, а подібно вам? От так ви розумієте творчість?
Ах, голубчики ви мої! Та плюньте ви на свої зубошпички! Пороззувайте ваші душі! Пороздягайте ви к чорту ваші ганчірки! Та ходім разом працювати. Працювати над тою красою, якій ви ніби служите Ходімте творити, панове творці! Ви радієте, що в Каесемі мало сил? Що ми не можемо захопити всієї величезної стихії, яка виривається з старих форм? Та плакати вам, саме вам, панове, треба! Та треба бігти до нас, треба всю свою науку, вміння, розум, енергію, красу — все-все прикласти, щоб направити стихію Гей, панове, кажу вам. плюньте на свої старі ганчірки! Приймайте сонячний хліб і хо-дімте на сонячну велику роботу! Га? Згода?
Жовто-білява гриваста голова з смуглявим п'яним лицем, з темним рум'янцем, з розхристаними очима, з буйним червоним усміхом у чеканні застигає над піднесеними до неї обличчями. І раптом живо повертається до правого краю підкови-столу, звідки лопотить бурхливий частий плескіт двох біло-рожевих

читати