Завантажити

мені не згодитися, коли це всім нам тільки приємність, а мені ще й честь?
Вона ще не вірить, ще вишукує в нього на лиці правди, ще навіть не радіє, аж хмуриться.
— Та, їй-богу, Сузанно, згоден! От тільки коли саме? Це вдень, розуміється? А скільки часу? Годину на день досить!
Сузанна раптом ясніє, — повірила нарешті!
Сузанна ясніє: ага, милий Масі взяв себе в руки, йому цілком «байдуже», він дає їй свою голову, щоб вона піднесла її Дорнові, він навіть свою скажену амбіцію віддає їй. З амбіції дає на пониження амбіцію. А добре володіє собою, браво! Але нехай, нехай іще трошки почекає- чи стане в нього далі цієї буйно-веселої байдужості?
— Ну, спасибі. Максе! Я страшенно рада. Вибачте, я не можу, я зараз скажу Дорнові.
Дорн балакає з своєю сусідкою — він усією спиною десь прислухався до їхньої розмови. Ну, й нехай собі, що йому, Максові, до спини Дорнів, Сузанн і всіх оцих нещасних конаючих людей?
І знову погляд, опукою перекочуючись із обличчя на обличчя, впадає, як у ямки, у двоє великих, темних, питально-пильних очей Мадонни. Впадає й не може вже викотитись. І від того, що не може вже викотитись, що очі невідривне всмоктують його, що в лиці тужне здивування, навіть хмарна грізність, у грудях поверх болю пробігає хвильками чудний холодок.
І вмить якийсь голос, рух облич, затихання гомону. Ямки випускають погляд, і Макс перекочує його вбік на кінець підкови. Там стоїть і витирає хусткою чоло істота, дечим подібна до людини, але явно жаб'ячого походження. Біле, кругле, широке, зовсім жаб'яче черево, зелені, короткі й товсті лапки, ніякої шиї; широченні щелепи з тонкими жаб'ячими устами й вузеньке, лисе чоло. А з потилиці й біля щелеп чорне. Люди-носхожа істота крутить головою, жахливо витираючи піт: вона не хоче сідати, вона хоче говорити — надзвичайні події! Хіба що склянку холодного, як кров поетки Круг, вина Надзвичайні події!
До істоти зараз же простягаються руки з келихами вина, і всі пильно, нетерпляче слідкують, як зелена лапка перевертає в щелепи склянку й вино ллється в біле широке черево.
— Дякую! Годії Дякую! Панове! Надзвичайні події! Насамперед дозвольте донести вам, що більше ми не дістанемо цього чудесного нектару, подібного до крові славнозвісної поетки Круг: по всьому місту йде саме розгром складів вина, магазинів, ресторанів, льохів і так далі й так далі.
— Та що ви кажете?!
— Ах, жах який!
— Хто громить? Хто?
— Сонцеїсти, жінки! Хмари, міріади, сонмища жінок. Гарненьких нема між ними, заспокойтесь, mes-dames. He бачив ні одної. Все—негарні. Картини, я вам скажу, мої панове, варті уваги «Товариства світового фільму» (коли б тільки дев'ять десятих службовців і робітників не «пішло на траву»). Викочують бочки на вулиці, розбивають, галасують, справляють танець чистісіньких канібалів.
В одному кварталі позатоплювали цілі вулиці, порозбивач ши в льохах складу Гомнера всі його гігантські бочки з вином При мені витягли двох алкоголіків, що з риданням кинулися сторч головою в море вина. Герої! Чесні душі! Вони не могли пережити цієї ганьби, цього сонцеїстського баб'ячого вандалізму Ради бога, швидше мені ще склянку! Я мушу відчути, що я ще живу, що я ще людина.
Макс прикушує на губі сміх: голубчики милі, якою тривогою загули творчі аристократичні голоси — не храм краси, а чисто тобі вулик, повний непокійного дзижчання трутнів. Бо, де ж пак, на улюбленого бога їхньої творчості зроблено такий неделікатний виступ.
Людиносхожа істота нашвидку витирає жаб'ячий рот зеленою хустиною й хапливо засуває її кудись під зелену пахву.
— Але, панове! Це тільки невинна забавка в порівнянні з тим, що починає діятися. Невинна забавка, я вам кажу! Чуєте?
Гул одразу влягається, прибитий непорозумінням, як порох вулиці раптовим дощем: невинна забавка?! Оце так! Що ж там може серйозніше діятись?!
— Діються грандіозні події, мої дорогі колеги. Насамперед, коли ви мені запропонуєте поручитися моєю головою, що ваші помешкання в цей мент належать іще вам, я цього не зроблю, я ще хочу поносити на світі свою бідну голову.
Стає зовсім тихо. Помешкання? Ручитися головою!
— Слухайте, Вінкельмане! Ви часом не викупалися в морі Гомперса? При чому тут наші помешкання?!
Вінкельман бере ще один келих і виливає його в своє біле кругле черево. Він не спішить одповідати — розгадка раз-у-раз має тим більший ефект, чим довше до неї рвуться.
— Не тільки, мої панове, ваші помешкання, але ваші сукні, білизна, одежа, картини, килими, персні, брильянти.
— Вінкельмане, ви п'яні!
— Панове! За невдалий жарт засудити Вінкельмана на порцію сонячного хліба!
— Чекайте, чекайте, панове, тут щось є! Вінкельмане, ви чудесний, знаменитий, позаконкуренційний комедійний артист, це відомо Європі, Америці й Африці. Ваші лаври всім нам дають спокійно спати, бо вони спочивають на гідній голові. Але дайте ж і нам спокійно спочити тут, у цьому милому ку точку, від усяких подій. Кажіть просто й ясно, що там діється, і не топіть

читати