Завантажити

відтятої голови виростає зараз же десять. Але він не є королевич, а просто собі футбольна опука.
Інарак знищений. Але хто друкує далі відозви, ширить їх, хто невпинно роздає стекла, хто їх робить, у яких майстернях?
Значить, не в Інараці суть, а в цій отруйності самої химери. Берлін же сказився, отруївся, збожеволів. Тепер, коли він не боїться виздихати, він тільки про це й говорить. Республіка Землі, загрози Азії, війна, доля Німеччини — все це на другому плані.
Хто знає, чи немає в кожному домі по майстерні? Хто знає, чи нема майстерні в самому палаці Мертенса? Перетрусити мільйони будинків? Висадити в повітря весь Берлін, Німеччину?
А пан президент цього не хоче бачити, не хоче розуміти й б'є його з усієї сили ногами й вимагає.
А друга партія також гатить ногами, теж вимагає.
Робітничі організації, професійні спілки, партії, клуби службовців, різні ліги, об'єднання, всяка шушваль — усе щодня, щогодини преться з делегаціями, петиціями, заявами, вимогами, ультиматумами: свобода Сонячній машині!
Всі вони пруться до райхсканцлера, до міністрів, до депутатів. Але райхсканцлер, міністри й депутати кого б'ють? — опуку, його, графа фон Елленберга, праву руку пана Мертенса. Бо самого Мертенса вони не сміють бити. І всі вимагають!
Принцеса лютує, як Мертенс, і вимагає за всяку ціну знайти Рудольфа Штора. В ньому все лихо. Його треба схопити й лютими муками добитися виступити проти його ж Машини. Тільки так може бути зліквідована ця зараза божевілля.
Батько вимагає дати йому Сонячну машину. Він хоче мати Сонячну машину, він хоче знати правду про своїх дітей.
Мати вимагає виселити з Німеччини Труду, бо те Страховище нахабно демонструє в театрі Сонячну машину (А в дійсності, чи не боїться вона, що те Страховище з'явиться до батька з Машиною?).
Анна вимагає лікувати Отто Сонячною машиною. Тільки Сонячна машина може помогти хлопцеві.
Сонячна машина, Сонячна машина. Сонячна машина! Свобода Сонячній машині! Смерть Сонячній машині! Слава Сонячній машині! Прокляття Сонячній машині!
А Азія хижо, радісно потирає руки. А Нью-Йорк веде якісь сеператні переговори з Калькуттою. А в Гамбурзі юрба рознесла будинок поліції, вимагаючи видачі арештованої майстерні Сонячної машини.
Пан же президент щодня гатить кулаками по столу й присягається сепаратно оповістити війну Союзові Східних Держав, коли Лондон буде далі затягати вирішення цього питання.
Об'єднаний Банк нервується. Щодня засідання. Біржа — як у пропасниці. Штіфель на кожному засіданні вимагає або розігнати парламент, або він повинен ухвалити оповіщення війни Це вб'є Сонячну машину. Вулкан патріотизму заллє своєю вогневою лавою цю смердючу болячку, випалить її.
І всюди, і скрізь вона — Сонячна машина, Сонячна машина, Сонячний Дракон із тисячею голів!
***
Третій день тягнеться велике засідання рейхстагу. Третій день зал парламенту тріщить од вибухів накопиченої енергії з одного й другого боку. Війна й Сонячна машина.
Третій день Мертенс не відходить од апаратів і слухає всі промови депутатів, роблячи замітки в блокноті. Іноді в залі зчиняється такий галас і гуркіт, що пан президент морщить очі й люто витирає піт із чола, але рурки не кидає.
Третій день Берлін колотиться хвилями людських розбурханих зловісною піною хвиль. Вони часом збиваються одна в одну, змішуються в безладну очманілу купу, вгризаються одна в одну, і тільки втручання поліції дає змогу витягти з-під неї поранених, повбиваних, затоптаних.
На третій день хвилі з одного й другого боку зливаються в дві велетенські грізні стихії. Від ранку всі хвилі потоками стягуються в один і другий бік.
По казармах у напруженій, понурій, непевній готовності наказу чекає військо.
Війна й Сонячна машина.
Над хвилями людських тіл то буйно тріпочуться, то поважно хилитаються, то з гордою непорушністю просуваються зграї прапорів над одними — зелено-золоті, над другими — чорно-червоно-білі.
На зелено золотих стоїть крик: «Свобода Сонячній машині!», «Слава Сонячній машині!», «Хай живе Сонячна машина!»
На чорно червоно білих «Слава Німеччині!», «Хай живе Єдина Всесвітня Республіка Землі!», «Геть варварів Сходу!», «Хай живе вічний мир!»
На столі Мертенса миготить Лондон. Нарешті!
— Гальо! Хто? Тут Мертенс.
— Тут Сміт. Що у вас?
— У нас? Зараз Берлін потоне в крові. Комітет Сонячної машини збирається оповістити сьогодні генеральний страйк. Залізниці вже стають. Парламент переходить до револьверів. Соціалісти перетягують на свій бік центр. Лондон нас губить.
— Лондон вас не губить. Постанову про оповіщення війни сьогодні вранці прийнято.
Мертенс увесь скидується, як визволена з гаку велетенська риба, і рявкає так, що самому дзвенить у рурці апарата.
— Врятовані! Перемога наша! Прощайте!
Він хапає рурку парламенту й повним, рішучим голосом гиркає в неї. І через три хвилини після голосу голови райхстагу в рурці лопотить буря оплесків. Але що то: в ту бурю вривається

читати