Завантажити

його підіймає угору. Вони хочуть витягти його назад! Або ж підтягти й потім кинути, щоб струсити. По очах умить різко змазує світло згори від рефлекторового ліхтаря. Макс нахиляє голову, скажено перебирає руками й ногами, потім, кинувши це, охоплює в обійми рук і ніг усю драбину й просто на руках з'їжджає по линві.
І раптом він чує, що прожогом летить униз, і в той самий мент його зі страшенною силою всього струшує й збиває з драбини. У плече знизу щось страшно гупає, і він розуміє, що лежить на даху. По ньому бігає біле сліпуче пасмо рефлектора, і згори чути крики.

О ні, вибачайте! Ще не кінець!
Він схоплюється й біжить по даху до тої ринви, що не раз ізгори з іронічною посмішкою намічалась для романтичних випадків тікання.
Вмить із вікон із сухим ляскотом, як із батога, вибухають постріли. Щось біля Макса звенькає об дах. Ого! І живим не хочуть узяти? Здорово! Ану! Ану!
Максові назвичайно легко. Руки, груди, коліна горять од шворки, плече болить, лице палає, ноги сковзають по нахилу даху, а в душі дивна, кричуща, екстазна радість. Ану! Ану!
Він лягає грудьми на ринву, змахує ногами вниз і спускається на руках. Іржаво тріщить, гнеться бляха. Невже ввірветься? Ану!
«Тррак, тррак, тррак!»
Ого, стріляйте!
Максові хочеться виставити голову й закричати завзято, дразняче, викликаюче закричати.
Ринва крекче, хряскає, каміння муру здирає шкуру, ноги попадають між ринвою та муром і застрягають. Скільки поверхів у цій буді, чорт її забирай? Три чи чотири? Внизу на вулиці ще нема нікого, ще не встигли перебігти. Невже вдасться раніше за них спуститись! Їм треба оббігати цілий квартал, це ж друга вулиця. Ану!
Двоє перехожих зупиняються і, задравши голови, дивляться вгору, злодій? Любовник? Макс уже бачить плями їхніх облич.
— Авто! Кличте авто! Нещастя! Швидше!
Плями людей безлюдно кидаються вбік, гукають, махають руками: авто, нещастя, швидше авто!
Макс плигає на землю й прожогом кидається в авто на передок до шофера.
— Жени!.. Швидше! Просто!
Він не може говорити, задихається, ковтає повітря, гасає грудьми. Щось кричать шоферові перехожі, радять, вимагають. Вони, здається, п'яні.
Авто рвучко шарпається й летить. Макс озирається: ще нема, зараз вилетять. Авто паршиве, не втече. Яку адресу? Остання адреса, яку він перечитав перед знищенням, вулиця Відновлення, № 5, Гертруда фон Елленберг.
Шофер безперестанку підозріло зиркає на нього. Зігнутий, карлючкуватий ніс його хмуро прокльовує повітря.
— Куди ж їхати?
— Відновлена вулиця, число... О ні, тільки не те саме!
— ...число 3!
Шофер скоса понуро озирає хакаючу, розпатлану, подерту постать. Макс озирається: ззаду далеко в перспективі вулиці летить автомобіль. Шофер також оглядається, знову косо зиркає на чудного пасажира, щось торкає рукою — і авто виразно припиняє біг.
Тоді Макс, не хапаючись, виймає револьвер, наставляє його в бік шоферові й говорить у вухо:
— Найбільшу швидкість! А то мушу вас викинути з авто на той світ! Чуєте? Ну!
Карлючкуватий ніс злякано відвертається від револьвера, рука знову щось торкає — і авто, як стиснутий острогами кінь, рвучко стрибає вперед. У вухах тоненько і дзвінко свище вітер — зі-і-і-і!
Макс, не віднімаючи револьвера від боку шофера, озирається Погоня на тому самому віддаленні. Ану!
Перехожі, екіпажі, стовпи, будки, нічні поліцаї.. — жбурляються якоюсь страшною силою повз авто. В очі з боків ріжуть хвилі вітру, вихорами кудовчать волосся. Шипить і хряскає асфальт під колесами. В душі дикий захват, буйна, ні з чим незрівнянна радість. Хочеться стати на весь зріст, розкрити руки й несамовито гукати, кричати, викликати до бою всі ворожі сили.
Авто на завороті трохи не лягає на землю, вищить, харчить і знову люто скакає вперед. Небошкряби, глибочезні колодязі вже давно лишилися позаду. Зараз повинна бути Відновлена вулиця Шофер повертає лице и кричить:
— Відновлена вулиця!
— Початок чи кінець?
— Початок.
— Стоп! Зупиняйте.
Авто робить перебої, гуркотить, шипить і зупиняється. Макс вихоплює з кишені всі гроші, що має, і тикає їх шоферові.
— Їдьте моментально далі, не зупиняючись! Чуєте?
І, стрибнувши на землю, озираючись по темній вулиці, біжить на тротуар. Авто помалу рухається, але, несподівано шарпнувшись, робить крутий заворіт і женеться назад.
— Ах, негідник!
Макс ховає револьвер у кишеню й біжить до хвіртки.
Число сім! К чорту! Ховаючись у тіні дерев, він перебігає далі, назад, назустріч погоні. Вже видно дві напнуті серпанкові смуги світла з автомобіля. Число шість! К чорту!
Смуги більшають, дужчають, заливають світлом обидва боки вулиці. Видно вже стоячі постаті агентів поліції.
Макс перелізає через залізні грати і, нагнувшись, біжить до вілли число п'ять. Темно скрізь у вікнах. Стукати чи лишатись тут, у кущах? О ні, тут лишатись не можна — вони будуть перешукувати весь квартал, усі садки й будівлі.
Макс оббігає будинок,

читати