Завантажити

ухопитись за тоненьку ниточку сумнівів, потрібних для досягнення своєї мети, і ця ниточка стала справжнім канатом. Синкліт ухвалив, патріарх благословив, і наступної ночі корабель з Феодорою вийшов із Золотого Рогу, круто завернув біля півострова й попрямував на захід - до Проту. І, звичайно, Феодора не була Феофано - надії повернутися в Константинополь не мала.
Не тільки про Феодору говорили члени синкліту. Проедр Василь розповідає про Малу Азію, - там усе кипить, часто спалахують повстання, Сірія, Месопотамія, Вірменія, Іверія, а за ними Аравія і держава Хамсанідів ждуть першої-ліпшої нагоди, щоб напасти на Візантію.
Сенатори, члени синкліту, сходяться на тому, що в Малу Азію треба послати кращі легіони, проедр Василь наполягає, що на чолі легіонів треба поставити й ліпшого полководця імперії.
- Імператорська десниця, - закінчує проедр Василь, - призначає доместиком легіонів у Малій Азії славетного нашого полководця Варда Скліра.
І Вард Склір, приймаючи призначення, зарані приготоване проедром Василем, схиляє низько голову, слухаючи наказ імператора, а коли підводить її, ненавидячими очима дивиться на проедра. Він - кращий полководець імперії, саме ім'я якого було грозою для ворогів* (*Склір - жорстокий.), славетний патрикій Константинополя, до голосу якого прислухався і прислухається весь синкліт, ніколи не забуде і не простить того, що зробив з ним іменем імператора проедр Василь.
 
6
 
Була ніч напередодні 10 січня 976 року. Від Галати мчав через Золотий Ріг, піднімав вихори над Константинополем і гнав високу хвилю в Пропонтиді північний холодний вітер, часом з темних хмар, що пливли й пливли від Родопів, випадав дощ, сіявся сніг.
У таку ніч звичайно кожна людина почуває себе недобре, ховається десь у теплому закутку, вмираючому ж імператору Візантії Іоанну Цимісхію було дуже важко, він мучився, просто конав.
З самого вечора біля нього були кращі лікарі столиці, вони клали до його ніг і рук амфори з гарячою водою, час від часу давали ковток терпкого вина, яке живить тіло й підтримує серце, слуги розчинили в спочивальні імператора двері й вікна, що виходили до моря, - але йому вже ніщо не допомагало.
Десь опівночі Цимісхію стало нібито краще: зникла задишка, рівніше забилось серце, він навіть заплющив очі і на якусь мить забувся, може, й заснув. Коли через короткий час імператор прокинувся, в спочивальні було тихо, десь глибоко внизу за вікнами шуміла хвиля важко перекочувалось каміння.
У ногах біля ложа Цимісхія стояв проедр Василь.
- Я спав? - запитав імператор.
- Так, ти спав, - відповів проедр.
- Феодору вислали?
- Так, досі вона на Проті.
- А Вард Склір?
- Його легіони вже переправились в Азію, і він сам також залишив Константинополь.
- Як дуже шумить хвиля... Зачини проедре, двері, вікна... Мене дратує цей шум... Проедр виконав загад Цимісхія.
- Отепер краще... Тихо... Навіть дуже тихо... Проедре, я хочу, щоб ти привів сюди Феофано...
- Зараз пізня година, завтра вона буде тут.
- Проедре, ти чогось не договорюєш... І чому ти так дивишся на мене?. Ти думаєш... ти думаєш, що я вмираю?
- Ти помираєш дуже довго, довше, ніж треба...
- Що?..
Зібравши всі сили, Іоанн Цимісхій вперся руками в ложе й підвівся, він дивився на обличчя проедра, що зараз йому видалося хижим, злим.
- Василю!.. Проедре! Це ти хочеш моєї смерті?
- Так, - пролунав у спочивальні тонкий і безжальний голос проедра-скопця. - Я давно, давно вже хочу твоєї смерті, бо ти - нікчемний імператор, вискочка, бездара, ти образив мене - сина імператора Романа, і я дав тобі отруту біля Олімпу... Але помирав ти надто повільно, довго, і я нині знову дав тобі отруту...
Імператор хотів крикнути, але з горла його вирвався тільки хрип:
- Феофано!
- Мовчи! - голосно промовив проедр. - Ліки, які ти пив усі ці дні і які прислала Феофано, - це і є твоя остання отрута...
- Боги!
- Тепер тобі вже ніхто не допоможе.
 
7
 
Уранці Феофано розбудив незвичайний шум і крик. Вона прокинулась. Десь далеко, а потім все ближче й ближче чулись рівні кроки багатьох ніг, брязкіт. Так, нога в ногу, брязкаючи через один крок у щити, ходили тільки етеріоти. Але чому вони опинились біля Влахернського палацу та ще так рано? Феофано схопилась з ложа і кинулась до вікна.
Крізь слюдяну круглу шибку видно було, як за Перу* (*Перу - берег Золотого Рогу.) народжується ранок. Звуки кроків і брязкіт щитів усе дужчали. І ось Феофано побачила на вулиці темний чотирикутник етерії. Вони йшли, зупинились, долетіли людські голоси. Феофано відчинила вікно.
- Вічна пам'ять імператору Іоанну, - долинув у світлицю гучний крик, - нехай живуть божественні імператори Василь і Костянтин!..
Феофано заніміла біля вікна. Серце її нестямно калатало. "Вічна пам'ять імператору Іоанну", - отже, цієї ночі його не стало. "Нехай живуть імператори Василь і Костянтин!" - отже, сини її сіли на трон. Так

читати