Завантажити

секретарю, що ми розпочнемо переговори з Москвою. Хоча, гадаю, вона зараз не готова до війни. Після смерті царя Федора минулої весни на престол зійшли малолітні брати Іван та Петро, а державою керує їхня старша сестра регентша Софія. Нещодавно вона з превеликим трудом придушила повстання стрільців і зараз більше думає над тим, як утвердитися при владі, ніж про нову війну. Та з переговорами не зволікатимемо. Якщо відразу не складемо угоди про взаємодопомогу, то, може, пощастить домовитися, щоб ми могли вербувати волонтерів на Запорожжі. Кілька тисяч запорожців — то була б велика поміч нам у поході!
— Я теж так думаю, — схилив у поклоні голову Таленті, і тепер його вигляд був смиренний, а погляд запобігливий. — Пан король дозволить мені йти?
— Йди.
Коли Таленті вийшов, Собеський дав волю гнівові.
— Прокляття! Поляки думають, що ними керує їхній король! Аякже! Знаходяться сили, дужчі за короля, — магнати, папський престол, король Людовік... Ні, я вирвуся з цих тенет! Я утверджу в Польщі самодержавність, і майбутній король польський Яків не буде вже ні перед ким схиляти голови!
Він лівою рукою обняв дружину, а правою пригорнув сина Якова і раптом, повернувшись до золотого розп'яття, палко прошепотів:
— О найсолодший пане ЄзусІ Врятуй Річ Посполиту! Дай мені сили погромити всіх ворогів моїх — і тих, що йдуть на Відень, і тих, що, мов гадюки, гніздяться біля мене, і тих, що здалеку стежать за кожним моїм кроком, сподіваючись на мою необачну помилку. Допоможи мені, пане Єзус, і я мечем своїм довіку слугуватиму тобі. Амен!
Зустріч відбулася в хаті корсунського полковника Захарія Іскри. За столом, крім господаря, сиділи: фастівський полковник Семен Палій, брацлавський — Андрій Абазин та богуславський — Самуїл Іванович, або Самусь, як його за веселу вдачу і невисокий зріст ласкаво прозвали друзі. Кожен з полковників привіз із собою одного або двох помічників. З Палієм приїхали сотник Часник і Роман Воїнов.
По другий бік довгого столу сиділо тільки троє: комісар Менжинський і шляхтичі Порадовський та Монтковський.
Як водиться, спочатку випили по чарці й закусили. Поляки, видно, добре зголодніли, бо рудий, горбоносий, худий, мов жердина, Порадовський і огрядний, кирпоносий Монтковський, знехтувавши своїм шляхетським званням, запихалися смаженою рибою, аж. кістки хрумтіли. Красивий, чорнобровий полковник Мен-жинськии осудливо поглядев на них, ніби просив трохи стримуватись, однак і сам їв, хоч і делікатно, але так, що за вухами лящало.
Нарешті, трохи втамувавши голод, Менжинський рушником витер вуса і сказав:
— Панове полковники, смачно ви нас пригощаєте, та приїхали ми аж із Варшави, звичайно, не за тим... — Він зробив паузу.
— А за чим же? Кажіть, пане комісаре, послухаємо, — вставив Семен Палій.
— Ви вже знаєте, панове, що султан кинув свої війська на Австрію. Річ Посполита підписала з імператором Леопольдом договір про взаємну допомогу, і найближчим часом король Ян вирушить до Відня.
— Чого ж хоче король Ян від козаків? — спитав голубоокий Самусь. — Адже ми не піддані короля...
Менжинський спокійно глянув на полковника.
— Річ Посполита потребує вашої- допомоги. Нам потрібна козацька піхота, рівної якій, як відомо, немає в цілому світі. Не відмовимось також від кінноти, якщо зможете виставити. За це королівська казна зобов'язується платити кожному грішми, сукном і годувати під час походу. Крім того, як ви розумієте, чимала буде і військова здобич. Все, що здобудете, — ваше...
— Козаки повернуться з походу багатіями, — додав, витираючи рукою вуса, Порадовський.
— Боюсь, небагато їх повернеться додому, — сказав полковник Абазин. — Не один накладе головою в чужому краю...
— В такому випадку всю належну плату одержить сім'я, — відповів Порадовський.
Захар ій Іскра, який на правах господаря сидів край столу замислено промовив:
— Люд наш за довге воєнне лихоліття зовсім зубожів, і козаки від плати не відмовляться... Знаємо з досвіду, що в разі перемоги і здобич буде чимала... Але на війні всяк буває: то ми поб'єм кого то намнуть боки нам, і доведеться тікати без оглядки. Тоді не до здобичі: кожен дбатиме про те, аби голови не позбутися...
— Чого ж пан полковник хоче?
— Половину плати — напереді Щоб жінки й діти залишилися забезпечені. Сім'ям загиблих — подвійна плата...
— Ми подумаємо про це, — відповів Менжинський.
— Скільки ж король Ян хоче набрати козаків? — спитав Палій.
— Скільки можна зібрати, хоч і тридцять тисяч.
— Ого! А не затріщить казна короля Яна?
Менжинський усміхнувся.
— Не затріщить... Гроші на це діло дає папа римський.
Полковники переглянулись. Власне, вони вже раніш знали, чого приїхали комісари, і вирішили, що немає підстав відмовлятися від походу, але не сподівалися на таку поступливість з боку королівських посланців. Промовив Палій.
— Панове комісари, ми

читати