Завантажити

Вони зараз так зубожіли, що за гроші підуть хоч на край світу!
— Не тільки за гроші, пане Таленті, — м'яко заперечив король. — Я знаю козаків: з турками вони ладні битися й задаром бо дуже вже ті допекли їм... Але, звичайно, від плати та військової здобичі не відмовляться. Я теж маю велику надію на них. Інакше ні з ким буде йти в похід!
— Якщо не рахувати загону князя Любомирського... — почав було секретар, але король перебив його.
— Не рахувати. То наймане військо, його утримує австрійська казна.
— Тоді ми зуміли екіпірувати лише чотири тисячі народової кавалерії, ваша вельможність, — не підвищуючи голосу, закінчив Таленті. — Інші кілька тисяч — то обірвані, майже беззбройні хлопи, а не військо.
Собеський гірко усміхнувся, закотив очі під лоба. Сплеснув руками.
— О матка боска! До чого дожилися ми! Польща може виставити супроти такого могутнього ворога лише кілька тисяч воїнів! А де ж шляхта? Де посполите рушення?
— Багато хто з вельможних панів заявляє, що ця війна потрібна одному панові Собеському, тож хай він і воює...
— Одному Собеськомуі Ви чуєте?! — вигукнув король. — Ніби я дбаю тільки про власну безпеку, а не про безпеку всієї Речі По-сполитоїі Будемо сподіватися, що Менжинський набере козаків набагато більше. Прийдуть підкріплення з Білої Русі й Литви... Але ж за угодою Польща повинна виставити сорок тисяч!
— Австрійський посол Зеровський уже запитував, коли ваша вельможність зможе виступити в похід. Цісар жде, що ви прибудете під Відень не пізніше кінця серпня.
— З чим же виступати? — схопився на ноги Собеський. — Піхоти немає!
— Смію зауважити, ваша вельможність, козаки — то найліпші піхотинці, — вставив королевич Яків і знову спалахнув, мов дівчина.
— Так, — погодився король, — але коли ж вони прийдуть? А мені потрібне військо вже сьогодні. Артилерії ми не маємо зовсім. Нашкрябали якихось нікчемних двадцять вісім гармат. Сором який!
— Яне, не хвилюйся. — Підійшла королева і поцілувала Собеського в щоку. — Все владнається... Пан Станіслав обіцяв привести з воєводства Руського ' кілька тисяч вояків...
— Пан Станіслав, пан Станіслав! — люто вигукнув король, зачеплений за живе згадкою дружини про її, як подейкують, коханця. — Яблоновський на сеймі, пані, наклав у штани, то тепер старається... Але його дві чи три тисячі — то мала допомога королеві польському!
Ображена Марися надула губки. Почервоніла.
— Фе, пане! Що за хлопські вислови вживаєте ви при дамі! Собеський схаменувся і ласкаво поплескав дружину по щічці.
— Перепрошую, хай пані не ображається: мені зараз нелегко... Щоб зам'яти незручність, на допомогу поспішив Таленті.
— Ваша королівська ясновельможність, папський нунцій Паллавічіні передав думку папи про потребу залучити до коаліції Російську державу...
Собеський здивовано підвів брови. Ця звістка вразила його.
— Ось як! Наскільки я пам'ятаю, папський Рим завжди був проти союзу наших двох держав. Коли до Варшави прибули московські посли, папський нунцій зробив усе можливе, щоб переговори були зірвані.
— А тепер папа Інокентій думає інакше, ваша вельможність. Зважаючи на смертельну загрозу католицизму з боку Стамбула, він змушений змінити традиційно ворожу Москві політику.
— Гм, гм... Нашим народам, як я тепер починаю розуміти, дорого обходилася ця традиційно ворожа політика, — упівголоса, відійшовши до вікна, замислено промовив сам до себе король але не настільки тихо, щоб не могли почути присутні, в тому числі Таленті. — Коли б Польща й Росія разом навалилися на Османську імперію, то вона давно перестала б зазіхати на наші землі, а може і на землі інших народів...
Однак хитрий Таленті, удавши, що недочув, вів свою мову далі:
— Москва виставить щонайменше сто тисяч воїнів і загрожуватиме Кримові й тилам Османської держави — ось чому варто залучити її до створюваної Священної ліги.
— І папа не боїться, що це може зміцнити позиції православ'я?
— Навпаки, папа виношує таємну надію, що Ліга також допоможе проникненню католицизму на російські й українські землі.
— Гм, гм, — знову іронічно замугикав Собеський. — Так думає найсвятіший отець?
— Так, пане король. А як думає папа — то істина! Собеський ледве стримав гнів. Він сам прекрасно розумів, що виступ Росії на боці Ліги незмірне зміцнив би її. Але його страшно покоробило те, що йому, королеві, досвідченому політикові й воїнові, втовкмачує це в голову його власний секретар. Холера ясна! І нічого не скажеш! Таленті — не тільки ставленик єзуїтів, а й таємний ватіканський споглядач у Варшаві... Розумний, хитрий, як сто бісів, — з ним легко працювати, бо він усе знає і все може, однак треба остерігатися: руки Ватікану довгі й нещадні! Щось не так — і цей самий Таленті або хтось інший на кого й не сподіваєшся, піднесе тобі келих з отрутою... Опанувавши почуттями, Собеський спокійно сказав:
— Гаразд. Передай, пане

читати