Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

болгарська земля! Десь там, на полонинах, у зелених долинах, серед лісів, гуляють його побратими-гайдуки, борці за волю Болгарі!... До них, до них рветься серце старого воєводи!
Коли на шостий день їзди валка здерлася на високий перевал, Младен підкликав до себе Ненка й Арсена. Вигляд у нього був радісний, урочистий. Він скинув чалму, розправив рукою довге сиве волосся, глибодсо вдихнув прохолодне гірське повітря і сказав радісно, урочисто:
— Боже! Ось вона переді мною — Болгарія! Стара Планина! — Він раптом став на коліна, нахилився і поцілував землю. В очах його блищали сльози. А підвівшись, окинув поглядом горбасті сині краєвиди, що мріли вдалині, і ледь чутно прошепотів сухими вустами:— Болгаріяі Рідна моя...
І Арсен, і Ненко не проронили жодного слова. Вони розуміли, які почуття нуртують зараз у грудях старого воєводи.
Младен узяв їх за руки, підвів на край бескиду, з якого виднілися південні схили хребта, промовив схвильовано:
— Синове! Тут ми з вами розстанемося.
— Чому, тату? — здивувався Ненко. — Ми ж домовилися їхати разом до Стамбула. Там наша Златка...
— Вас двоє молодих, дужих... З мене буде невелика поміч, справитеся самі. Визволите Златку... А я залишуся тут, у рідних горах. Десь там, — він показав у далину рукою, — знайду своїх хлопців... Вірю: ждуть вони менеї Десь там, — він знову підняв зморшкувату, але ще міцну руку, — мати наша — Анка. Орлиця моя! Вона теж давно чекає на мене...
Вони довго стояли мовчки, аж поки на крутому підйомі не показалася валка, що поволі піднімалася вгору.
Старий воєвода раптом заспішив.
— Ось що, синове, слухайте мене уважно... Перше вам і головне завдання: визволіть мою доньку Златку. Де б вона не була — хоч би і в сералі ' самого султана, вирвіть її звідти! І дайте знати про те у Сливен, старому Станку... Ви обидва знаєте, де він живе. То мій давній друг і вірний помічник... Зрозуміли?
— Зрозуміли, — хитнув головою Ненко.
— А друге завдання — підточуйте могутність ПортиІ Де тільки можна. І як тільки можна!.. Знищіть великого візира Кара-Мустафу! То хитрий і запеклий ворог уже підкорених і ще не підкорених народів! А особливо болгар... Бо він наробить усім біди!.. Про все, що варте уваги, сповіщайте мене через Станка, а я знайду спосіб передати ваші таємні повідомлення кому треба — у Київ, а звідти — в Москву, на Запорожжя чи, коли треба, у Варшаву... Знайте: ворог нашого ворога — то наш спільник. Допомагайте йому всюди і всім чим можете! Ось так, синоие... А тепер давайте прощатися, бо не знаю, чи побачу час ще коли-небудь... Роки мої біжать, мов гірські потоки, і все ближче — відчуваю я — до вічного моря спокою... Тож не будемо втішати себе зайвими надіями!
Він обняв Ненка, міцно притиснув до серця.
— Я щасливий, сину, що знайшов тебе. Безмежно радий, що ти зрозумів мене і поділяєш мої думки і поривання. Спасибі тобі! Будь здоровий і щасливий, рідний мій!..
Він відхилився на довжину витягнутих рук, довго дивився на сина, потім рвучко поцілував ще раз і повернувся до Арсена:
— Арсене, другарю мій, ти став мені теж рідний, як син. Я в неоплатному боргу перед тобою, бо ти знайшов дітей моїх. А ще в більшому боргу буду, коли визволиш Златку...
Він обняв козака і тричі — навхрест — поцілував.
— Знайду, батьку! Аби жива була — з пазурів самого шайтана вирву нашу любу Златку! — з почуттям відповів Арсен, потискуючи руки воєводи.
Младен раптом посуворішав, ще раз пильно глянув на сина і на Арсена, а потім підійшов до коня і легко, ніби за плечима не було тягаря років, скочив у сідло. Помахав рукою.
— Прощайте, рідні мої! Хай щастить вам на вашому шляхуі Він торкнув коня і звіриною стежкою звернув убік від дороги.
За хвилину його невелика ставна постать сховалася в гущавині зелених кущів. Арсен зітхнув.
— Ну, от і воєводи Младена немає...
Тим часом наблизився обоз. Пройшли стомлені яничари, прогуркотіли важкі, обковані залізом колеса. Протрюхикав припнутий до воза, припорошений дорожньою курявою Юрась Хмельницький.
Простоволосий, бо десь загубив шапку-гетьманку, маленький згорблений, споганілий, він ледве переставляв ноги і, похиливши голову, підстьобуваний батогами кінних охоронців, через силу топтав спій тяжкий, бечслаипий шлях...
Арсен похмуро пронін його суворим поглядом, і в його серці як і кожного рачу, коли він бачші Юрася, почала наростати глуха ненависть. І хоча він розумів, що не один Юрась винуватець його поневірянь, десь там попереду, в могутній Порті, жорстокий Кара-Мустафа, з яким нін іде битися не на життя а на смерть, однак цьому виродкові пробачити не міг ні своїх страждань, пі страждань свого народу.
Він зціпив зуби, щоб стримати болісний стогін, що рвався з грудей.
Ненко помітив зміну, яка сталася з Арсеном, і, скочивши на коня, промовив співчутливо:
— Поїдемо, братику!
Але той, зітхнувши, заперечно похитав головою.

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери