
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
стороною руки витер губи. — Не вмовляй, бо це безнадійно. Ми нападали на вас і будемо нападати. Це так же природно, як те, що вранці — по волі аллаха — сходить сонце, а взимку стає холодно і падає сніг... Ногай зрісся з конем, шаблею і луком, як риба з водою. Сам аллах не в силі змінити його природи. А ти хочеш, щоб це зробив я...
Козаки вже сп'яніли і ледве стримувалися, щоб не наговорити господареві різких слів. Метелиця червонів, пирхав, але під поглядом Палія замовкав і знай підливав у кухлі собі. Шевчикові і Сікачеві вина. Сікач сидів як на голках, а Шевчик розкрив рота і витріщився на мурзу, мов на диво.
Палій відчував, що починає сердитись.
— Тоді не ображайся, мурзо, коли я з козаками прийду громити твій улус та інші улуси ногайців...
— Я не ображаюсь. Тут — хто кого... Палій блиснув очима.
— Так, хто кого... Це буде війна довга, затяжна, аж поки один із супротивників не зрозуміє, що карта його бита!
— Сподіваюся, це буде карта не наша, — сказав, иідсміюючись, Кучук.
— Хтозна... Невже ти гадаєш, мурзо, що твоя тисяча кибиток чи, скажімо точніше, п'ять-сім тисяч вершників зможуть протистояти нам? Невже гадаєш, що ви в змозі винищити такий великий народ, як наш? Особливо тепер, коли він об'єднався з Москвою?
— Ойє, мошкови далеко... Не завжди вони зможуть допомогти вам... А ми нападаємо несподівано, як буря, і так же, як буря, потрощивши все на своєму шляху, зникаємо.
Палій насупився, глянув йому в чорні, з коричнюватим відтінком очі. Погляди їхні схрестилися, ніби мечі.
— Я не хотів би образити тебе, мурзо, але мушу сказати: ти мислиш, як хлопчисько... Жоден народ на світі ще не прохарчувався війною. Рано чи пізно йому приходить кінець. Щоб жити, людина повинна орати, сіяти, вирощувати худобу, шити одяг, взуття, а не воювати...
— Однак ти ж маєш шаблю при боці!
— Я змушений її носити, щоб захистити себе від таких людоловів, як ти.
— Один біс — нападати чи захищатися... Це два обличчя однієї й тієї ж речі — війни! — вигукнув мурза.
— Та не однакові, — зразу ж відповів Палій. — Ось ми щойно підписали з ханом договір про перемир'я на двадцять років. Зі свого боку хан зобов'язався не нападати на нас, не брати ясир в нашій землі... А ти, підданий хана, вже йшов у похід на Україну — І вважаєш це справедливим?
— Ногаї договору не підписували, — буркнув Кучук.
— Але ж ти знав, що договір підписаний, відісланий царю і султану для затвердження?
— Знав.
— І все ж ішов на нас війною!
— Ішов... Бо мій народ хоче їсти!
Палій зціпив зуби. Довго мовчав. Бачив, як то блідло, то червоніло лице сестри, Варвари-ханум, як стискувалися кулаки його товаришів.
— Гм, бачу — добром з тобою ми не домовимося, мурзо, — промовив нарешт! — Шкода!..
Кучук зареготав, оскалюючи міцні зуби, що серед чорної бороди біліли, мов сніг, ударив Палія долонею по коліну.
— Не будемо морочити собі голови, Семене, тим, що буде. У вас є гарна приповідка: хай буде, що буде, а буде те, шо бог дасть!.. Тож сьогодні пиймо-гуляймо, а...
— А про завтра не забуваймо, — перебив його мову Палій. — Бо минулого не зміниш, а майбутнє — в наших руках!
— В руках аллаха, Семене! Чуєш — в руках аллаха!.. Захоче аллах, щоб загинув мій народ, — і ніщо не врятує його. А захоче щоб загинув твій, — то він загине, як би ти не ставав дибки!
— Жорстокий твій бог, мурзо, — похитав головою Палій. — А коли б ми були розумні, то місця вистачило б для нас усіх...
Кучук хотів щось відповісти, але в цю мить грюкнули двері — і в кімнату ввійшов Чора. Втомлений, схудлий, злий, він похмуро привітався і довгим докірливим поглядом подивився на матір.
Варвара-ханум зблідла. Той синів погляд сказав їй про все: і про причину його смутку, і про біль, що пронизував його груди. Вона легенько зітхнула. Та ледь помітний вогник, що враз спалахнув у її очах, засвідчив про радість: син повернувся живий-здоровий, а полонянка, котра могла стати причиною роздору і ненависті в сім'ї, мабуть, назавжди щезла з їхнього видноколу.
Палій помітив мовчазну мову сина й матері, зрозумів усе, що таїлося за нею, і, полегшено зітхнувши, розправив русявого вуса. Отже, Стеха визволена — і вони можуть завтра на зорі покинути Білгород і мчати на Буг, до умовленого місця...
13
Переправившись через Дунай, яничарський загін на чолі з Сафар-бесм поволі простував Добруджею до Балканського хребта.
Одягнутий у яничарьке вбрання. Арсен разом з Младеном їхав весь час попереду: він не хотів показуватись на очі Юрасю Хмельницькому, що плівся прив'язаний до воза десь всередині валки.
І Арсен, і Младен поспішали. Здавалося, коли б могли — полетіли б на крилах!
Арсена підганяло бажання якнайшвидше добратися до Стамбула, де — він був упевнений — знайде Златку. Младена ж тягнуло вперед, крім туги за дочкою, ще й інше почуття. Під його ногами була рідна
Останні події
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»