Завантажити

робити?.. Я поїду з тобою в Стамбул, проберуся до Кара-Мустафи і вб'ю його!
— А Златка? Арсен задумався.
— А Златку вирву з неволі!
— Ти це говориш серйозно, другарю? — підвівся Младен. — Адже сам чув, де зараз наша Златка!
— Де?
— В гаремі...
— Ну й що? — Арсен враз насупився, пригадавши раптом далекий Кизил-Ірмак, замок Ак-су і Гамідову жертву Іраз, яку Ісмет мертву ніс на витягнутих руках...
— Але ж... — Младен запнувся і похилив голову. Арсен зрозумів стан воєводи, який вважав, що тепер, дізнавшись, що Златка в гаремі, козак відмовиться від неї. “Батьку, батьку, — обняв його за плечі, — як же ти так можеш думати про мене?”
А вголос сказав, звертаючись до всіх:
— Дорогі мої, тепер, коли знаємо, де перебуває Златка, хіба можемо ми помишляти про щось інше, крім одного — як її визволити? — Він говорив тихо, а всім здавалося, що він кричить і кожне слово — то згусток болю. — І що б з нею не трапилося, вона наша... Вона моя! А, до речі, ми ще не знаємо, що з нею. Де вона...
— Що ж ти пропонуєш? — спитав Ненко. Арсен повернувся до нього.
— Я поїду з тобою в Стамбул, і ми там про все дізнаємося... Слід певний! Під страхом смерті Юрась сказав правду... Отже, слово за нами. І передусім за мною! Життя покладу, а Златку знайду і вирву з лабет Кара-Мустафи!
Младен розчулено обняв козака. Ненко потиснув йому руку.
— Дякую, сину!
— Дякую, брате!
їхні руки сплелися в дружньому потискові.
До них підійшли Роман і Стеха.
— Може, і ми з вами? — тихо спитав Роман.
— Ні, ні, — заперечив Арсен. — Ви зі Стехою поїдете своєю дорогою. Ось вам ярлик мурзи. Тепер вас ніхто не переслідуватиме, бо Чору ми відпустимо аж на Дунаї. Ви ж на тон час досягнете Бугу і там зустрінетесь із Палієм, який з товариством не примусить довго чекати на себе. їдьте прямо до Києва, а там на Ірпінь — до наших. Матір вітайте, дідуся... Скажіть, що люблю їх і думаю про них весь час. А додому повернуся тільки зі Златкою. Або не повернуся зовсім.
— Братику! — схлипнула Стеха.
— Дурнесенька, ну, чого ти ховаєш мене заздалегідь? Повернусь я! От побачиш... — І він поцілував сестру в заплакані очі.
12
Палій погостював три дні і ввечері оголосив, що завтра від'їздить додому.
— Пора і честь знати, — сказав на припрошування сестри залишитися надовше.
— Хіба тобі у нас погано? — вставив своє слово Кучук.
— Непогано... Дякую за гостинність. Але самі знаєте: в гостях добре, а дома краще.
Палій не сказав, що так було домовлено з Арсеном і Романом: якщо їх не буде протягом трьох днів, то він разом із товариством має подякувати за хліб, за сіль і рушати в путь. Вони визначили точно дорогу на Київ і урочище на Бузі, де повинні були зустрітися.
Три дні минуло. Отже, Арсен з Романом і Стехого вже в безпечному місці і чекають на нього.
Одно турбувало Палія — раптове зникнення Чори. Варвара-ханум на запитання брата відповіла, що хлопець, мабуть, гайнув з однолітками до моря. Але Палій не повірив цьому: не міг уявити, як би це племінник без поважної причини гайнув на море від гостя-дядька, якого бачить уперше, а може, й востаннє. Крім того, завважив якусь нещирість у словах сестри.
Це його насторожило.
Зрозумівши, що Палій твердо стоїть на своєму, Кучук-бей і Варвара-ханум влаштували гостям урочисту вечерю.
Простора світлиця була застелена пухким килимом, на який невільниці наставили полумисків із їжею, глечиків з вином та щербетом.
Кучук-бей посадив Палія поряд із собою і сам частував його. Варвара-ханум пригощала козаків.
Коли випили по кухлю вина, зав'язалася розмова. Привід їй подав мурза, назвавши Палія братом і другом. На це Палій відповів:
— Так, сьогодні ми з тобою друзі, мурзо... Ба навіть родичі... І недалекі — адже держиш мою сестру. Тож давай вип'ємо за те, щоб жити нам по-родичівськи! Ти не нападай на Україну, не пали наших сіл і міст, не вбивай людей, не бери ясир... А ми, з свого боку, не нападатимемо на Ногайську орду, зокрема на Білгород-ську...
— Ти хочеш неможливого, Семене, — заперечив Кучук, тримаючи в руці недопитий кухоль. — Як же ми житимемо без війни? Невже ти думаєш, що ногаї оратимуть, сіятимуть пшеницю, просо, як гяури? Невже вони, володарі степів, приростуть до землі, щоб усе життя копирсатися в гною?.. Ні, аллах створив ногаїв людьми вільними і войовничимиї Сьогодні ми тут, а завтра — за Бугом чи за Дніпром! Шаблею і стрілою ми здобуваємо свої багатства — одяг, коней, збіжжя, рабів!
— Але ж це суперечить доброму сусідству і здоровому глуздові! — запально вигукнув Палій. — Якщо так триватиме далі, то наші землі знелюдніють, зубожіють, розоряться і стануть легкою здобиччю кого-небудь третього. Султана, приміром... "Він і так наклав на вас лапу. Та й до нас було простягнув, поки ми не вдарили по ній.
— Не вмовляй мене, Семене. — Кучук допив вино і тильною

читати