Завантажити

заперечив Ігор. — З дороги хочеться сирівцю. Кияни уміють його готувати.
Довго ще сиділи вони удвох за столом, згадували давноминуле, якого обидва були учасниками або свідками. Згадували і те, що зовсім недавно відшумувало кривавим вином у степу Половецькому, на берегах бистрої Каяли... Ігор повідав про життя в полоні, про Овлура76, про свої вагання — тікати чи не тікати, про втечу і ті жахливі плюндрування, яких завдав Кза Посем'ю.
— Каюся, винен, один я винен, що так трапилося, — зізнався зрештою князь. — Та лихо стало спільним, І зараджувати йому треба гуртом, бо одному мені незмога!
Коли проспівали перші півні, вони встали з-за столу, і Славута провів Ігоря на спочинок.
— Спи, княже, спи спокійно, бо завтра нелегкий день — зустріч з великими князями!
А сам узяв свічку, пройшов у свою хоромину-бібліотеку і сів на твердий дерев'яний стілець з високою різьбленою спинкою. Довго сидів замислений, заглиблений у потаємні думи, у якусь свою гризоту, що, мов шашіль, точила серце І душу і не давала ні спочинку, ні спокою. Потім дістав пісні Бояна, потримав книжку в руках, ніби зважував, яка в ній вага, полистав, хоча знав там кожне слово напам'ять, врешті рішуче відсунув набік, поклав перед собою чистий аркуш пергаменту, розгладив його рукою і вмокнув біле гусяче перо в каламар.
Зітхнув:
— Ну, великий Бояне, допоможи мені. Ти ж зумів, віщий!
Потріскувала і миготіла у бронзовому підсвічнику воскова свічка, тихо озивався у темному закутку цвіркун, з городського валу долітав приглушений крик сторожі: слухай!
Та він того не чув і не бачив.
Перед його внутрішнім зором зринали одна за одною картини недавно відшумілої битви: криваве сонце, що ледь просвічувало крізь куряву, протяжний посвист половецьких стріл, грім щитів, іржання коней, зграї вороння, що злетілися з усього Половецького степу і затьмили півнеба, крики поранених, мольби і прокляття вмираючих... То Ігореві вої списами скородили чорну землю, кровію поливали, а трупами засівали. Тугою зійшов той посів на Руській землі... І тоді рука твердо вивела:
Не лепо ли ньі бяшеть, братие,
начяти старыми словесы
трудных повестий
о полку Игореве,
Игоря Святославича?
Начати же ся той песни
по бьылинам сего времени,
а не по замышлению Бояню...
* * *
Київ. Літня ніч 1185 року. Дерев'яний боярський дім. Простора кімната, начинена книгами та зброєю.
Горить, потріскуючи, свіча.
А за столом схилився над аркушем пергаменту життям умудрений, літами усріблений муж, книжник, громадянин, якого далекі нащадки через багато-багато століть назвуть геніальним поетом.
Тут, у тихому завулку, неподалік від Золотих воріт та святої Софії, того вечора почало творитися чудо, творитися безсмертне "Слово о полку Ігоревім".
Славута!
Назвемо співця так. Назвемо цим прекрасним прадавнім словом, поки щасливий випадок не відкриє нам його справжнього наймення. У грізну годину лихоліття, коли хоробрий, але необачний князь Ігор відчинив ворогам ворота на рідну землю, весняним громом, вічовим дзвоном пролунав його могутній голос, звернутий до всіх руських князів: досить чвар і міжусобиць, опустіте вже стяги свої, вкладіть у піхви мечі свої, пощерблені у братовбивчих війнах, черленими щитами загородіте Полю ворота на Русь!
Мовкне під зорями Київ. Скрипить перо. Гуде у жилах кров. Горить свіча...
1Половцями наші предки називали кипчаків, тюркомовні племена, що кочували в степу (полі) між Волгою та Дунаєм. Пізніше мешканців степу стали називати степовиками, степняками.
2 Т а м г а — тавро, клеймо, родовий знак.
3 Кошма — повсть, товста ковдра з повсті.
4Огнищанин— управитель князівських маєтків.
5 Треба— жертвоприношення.
6 Курт — вовк, вовками називалися охоронці хана.
7 Узороччя— одяг, прикрашений узорами — вишивкою, гаптуванням тощо.
8 Україна— країна, край.
9Гридниця— велике приміщення в князівському палаці або прибудоване до нього для гриднів, тобто молодих князівських дружинників, та прийому гостей.
10 Історичний факт.
11 Тисяцький — начальник "тисячі", боярин, якому належала влада в місті.
12 Тіун — управитель в маєтку князя або боярина.
13 Поприще — давня міра довжини, дорівнювала в різні часи від 120 до 240 метрів. Також — денний піший або кінний перехід.
14 Смерд— селянин.
15 Ногата— дрібна грошова одиниця в Київській Русі.
16 Ґонт— тонкі дощечки.
17 В у й — дядько, брат матері.
18 Блават— волошка, а також шовкова тканина блакитного кольору.
19 Кощій — раб, смерд, кочовик; походить від половецького "коччі", "кощі" — кочовик.
20 Корзно — верхній одяг, схожий на плащ.
21 Сестринець — племінник, син сестри.
22Т у л — сагайдак, тобто шкіряна сумка для стріл.
23К м е т и — тут кінні воїни
24Котора — сварка, чвара, міжусобиця.
25 Двуумвірат — спільне правління двох осіб.
26Торки — тюркське плем'я, що було на службі у руських князів.
27 В е ж а — половецька юрта на возі, кибитка.
28 По фронту.
29Кіш — військовий табір, обоз, місце

читати