
Електронна бібліотека/Проза
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
И так мы сидим, обнявшись, и нам хорошо – лучше не бывает, а за окном ночь, и на трюмо упрямо тикает старенький будильник, и Пирог всё не идёт и не идёт…
Не очень хочется вспоминать о своей жизни после того разговора с Джафаром. Потому что жизнь пошла такая, что и врагу не пожелал бы. Ведь я стал «конченым», «злостным нарушителем», «нерадивым курсантом», а с таким всегда и везде был особый разговор.
Единственное, что спасало, это самоходы к Маринке и гитара. Вообще-то, гитару курсанту в расположении хранить нельзя, «неположено». Но – где наша не пропадала – я хранил её под кроватью. Согласно Уставу, под кроватью каждого курсанта всегда должны быть подвязаны снаряжённый вещмешок и лыжи, на случай «тревожного» выдвижения. Так я вместо лыж подвязывал под кровать свою двенадцатиструнку. А по ночам отвязывал, шёл в ленинскую комнату и играл в своё удовольствие.
Правда, однажды меня словил на этом старшина. Но мне повезло – оказалось, он давно уже хочет научиться играть на гитаре. И мы немедленно заключили соглашение – я по-прежнему держу гитару под кроватью вместо лыж и по-прежнему музицирую в ленкомнате по ночам, но за это учу старишину играть. По часу за ночь.
А время текло, текло, текло, пока, наконец, не наступила следующая сессия, в конце третьего курса.
И вот однажды возвращаюсь я с зачёта по ППР, партполитработе, после получаса плодотворного общения с преподавателем, подполковником Пинчуком.
Настроение – немного лучше, чем обычно, спасибо Пинчуку. Его наплевательское отношение в своему предмету в частности и ко всей армейщине в целом здорово бодрило.
(«ППР – это не что-нибудь, - говаривал подполковник. – ППР – это «поп…дели и разошлись», поэтому я всегда себя очень хорошо чувствую и с оптимизмом смотрю в завтрашний день. Это ведь у командиров, у начальников вечная головная боль по любому поводу. А я, политработник, бредятину свою вам прочитал, сел на свой ЛуАЗ-«торпедоносец», до и махнул себе на дачку. А там… горошек пробивается, лучок в рост пошёл, яблочки вот-вот крышу проломят. Хорошо! И голова никогда не болит. Так что, товарищи курсанты, хотите быть оптимистами – стремитесь на комсомольскую и партийную работу!.. – он покровительственно хлопал кого-нибудь из нас по плечу и продолжал: -Только ведите себя хорошо, не залетайте, а то такой работы вам не видать никогда и нипочём, и без вас желающих много. Всегда слушайтесь командиров и начальников, не пререкайтесь, не перечьте – незачем всё это. Знаю я вас, глупых да горячих: приказали вам что-то отцы командиры, а вы – сразу в бутылку. Зачем? Надо так: отдали честь двумя руками и побежали исполнять, аж рубашка на спине вздулась от усердия. Забежали за угол, теми же двумя руками показали дули и пошли по своим делам: командир всё-равно всё уже забыл. Слушайте и мотайте на ус, ребята. Я всё же политработник, ваша вторая мама. Мама плохого не присоветует…»)
Короче, иду от подполковника Пинчука, размышляю о достоинствах политработничьей службы, как вдруг подгребает ко мне Вася Мельник, оболонский мой земляк, один из примерных курсантов нашего примерного дивизиона.
«Как дела, Юра?»
«На букву «х», не подумай, что «хорошо»,» - отвечаю.
«Это всё война с Джафаром?»
Я пожимаю плечами: мол, что, дурик, сам не знаешь? А он неожиданно вкрадчивым голосочком начинает мне плести что-то совершенно из другой оперы:
«Всё хочу с тобой поговорить кое о чём… Ты, наверное, замечал, обращал внимание, что есть такие люди в нашем дивизионе, которые рядом с тобой служат, а ты даже не знаешь, как они служат...»
Я даже усмехнулся: это же он о «мазовых» заговорил, не иначе. У нас в дивизионе было много ребят с «мазой» - Пашкевич, мой сосед по койке, земляк и сосед нашего начальника училища, потом Смирнов, сын начальника КГБ Кривого Рога, потом ещё Пантелеев, племянник начальника штаба соседней дивизии, потом Рябошапка, Буряк, Гордеев… В общем, много их таких. «Имя им – легион». Только много-то много, а в казарме редко кого увидеть можно. Уж не знаю, где и как они там служили, по каким своим «мазовым» местам, не знаю, к каким спортивным ротам были приписаны, но за их отличные оценки, отличные характеристики и, позднее, за отличное распределение можно было не волноваться. У них давным-давно всё было схвачено.
«Мазурики» во всём отличались от нас, обычных, «безмазовых» курсантов. Служили по-другому, учились по-другому, по-другому жили, по-другому строили свои взаимоотношения с командирами и начальниками, даже держались, разговаривали по-другому. Да что говорить, они и нижнее бельё другое носили. Был у них такой отличительный знак – вместо положенных форменных синих трусов они все носили нагло-красные. Такая себе «мазовская» форма одежды.
И точно, заговорил Вася Мельник о «мазуриках», вспомнил о том, как ладно им живётся, а потом сам себя перебивает, тянет меня за рукав:
«Ладно, хорош трендеть. Трендеть – не мешки ворочать.
Останні події
- 13.03.2025|13:31У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
- 13.03.2025|13:27Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
- 11.03.2025|11:19Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
- 11.03.2025|11:02“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
- 10.03.2025|16:33Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
- 07.03.2025|16:12Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
- 05.03.2025|09:51Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
- 02.03.2025|11:31Я стану перед Богом в безмежній самоті…
- 01.03.2025|11:48У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»