Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

И так мы сидим, обнявшись, и нам хорошо – лучше не бывает, а за окном ночь, и на трюмо упрямо тикает старенький будильник, и Пирог всё не идёт и не идёт…
Не очень хочется вспоминать о своей жизни после того разговора с Джафаром. Потому что жизнь пошла такая, что и врагу не пожелал бы. Ведь я стал «конченым», «злостным нарушителем», «нерадивым курсантом», а с таким всегда и везде был особый разговор.
Единственное, что спасало, это самоходы к Маринке и гитара. Вообще-то, гитару курсанту в расположении хранить нельзя, «неположено». Но – где наша не пропадала – я хранил её под кроватью. Согласно Уставу, под кроватью каждого курсанта всегда должны быть подвязаны снаряжённый вещмешок и лыжи, на случай «тревожного» выдвижения. Так я вместо лыж подвязывал под кровать свою двенадцатиструнку. А по ночам отвязывал, шёл в ленинскую комнату и играл в своё удовольствие.
Правда, однажды меня словил на этом старшина. Но мне повезло – оказалось, он давно уже хочет научиться играть на гитаре. И мы немедленно заключили соглашение – я по-прежнему держу гитару под кроватью вместо лыж и по-прежнему музицирую в ленкомнате по ночам, но за это учу старишину играть. По часу за ночь.
А время текло, текло, текло, пока, наконец, не наступила следующая сессия, в конце третьего курса.
И вот однажды возвращаюсь я с зачёта по ППР, партполитработе, после получаса плодотворного общения с преподавателем, подполковником Пинчуком.
Настроение – немного лучше, чем обычно, спасибо Пинчуку. Его наплевательское отношение в своему предмету в частности и ко всей армейщине в целом здорово бодрило.
(«ППР – это не что-нибудь, - говаривал подполковник. – ППР – это «поп…дели и разошлись», поэтому я всегда себя очень хорошо чувствую и с оптимизмом смотрю в завтрашний день. Это ведь у командиров, у начальников вечная головная боль по любому поводу. А я, политработник, бредятину свою вам прочитал, сел на свой ЛуАЗ-«торпедоносец», до и махнул себе на дачку. А там… горошек пробивается, лучок в рост пошёл, яблочки вот-вот крышу проломят. Хорошо! И голова никогда не болит. Так что, товарищи курсанты, хотите быть оптимистами – стремитесь на комсомольскую и партийную работу!.. – он покровительственно хлопал кого-нибудь из нас по плечу и продолжал: -Только ведите себя хорошо, не залетайте, а то такой работы вам не видать никогда и нипочём, и без вас желающих много. Всегда слушайтесь командиров и начальников, не пререкайтесь, не перечьте – незачем всё это. Знаю я вас, глупых да горячих: приказали вам что-то отцы командиры, а вы – сразу в бутылку. Зачем? Надо так: отдали честь двумя руками и побежали исполнять, аж рубашка на спине вздулась от усердия. Забежали за угол, теми же двумя руками показали дули и пошли по своим делам: командир всё-равно всё уже забыл. Слушайте и мотайте на ус, ребята. Я всё же политработник, ваша вторая мама. Мама плохого не присоветует…»)
Короче, иду от подполковника Пинчука, размышляю о достоинствах политработничьей службы, как вдруг подгребает ко мне Вася Мельник, оболонский мой земляк, один из примерных курсантов нашего примерного дивизиона.
«Как дела, Юра?»
«На букву «х», не подумай, что «хорошо»,» - отвечаю.
«Это всё война с Джафаром?»
Я пожимаю плечами: мол, что, дурик, сам не знаешь? А он неожиданно вкрадчивым голосочком начинает мне плести что-то совершенно из другой оперы:
«Всё хочу с тобой поговорить кое о чём… Ты, наверное, замечал, обращал внимание, что есть такие люди в нашем дивизионе, которые рядом с тобой служат, а ты даже не знаешь, как они служат...»
Я даже усмехнулся: это же он о «мазовых» заговорил, не иначе. У нас в дивизионе было много ребят с «мазой» - Пашкевич, мой сосед по койке, земляк и сосед нашего начальника училища, потом Смирнов, сын начальника КГБ Кривого Рога, потом ещё Пантелеев, племянник начальника штаба соседней дивизии, потом Рябошапка, Буряк, Гордеев… В общем, много их таких. «Имя им – легион». Только много-то много, а в казарме редко кого увидеть можно. Уж не знаю, где и как они там служили, по каким своим «мазовым» местам, не знаю, к каким спортивным ротам были приписаны, но за их отличные оценки, отличные характеристики и, позднее, за отличное распределение можно было не волноваться. У них давным-давно всё было схвачено.
«Мазурики» во всём отличались от нас, обычных, «безмазовых» курсантов. Служили по-другому, учились по-другому, по-другому жили, по-другому строили свои взаимоотношения с командирами и начальниками, даже держались, разговаривали по-другому. Да что говорить, они и нижнее бельё другое носили. Был у них такой отличительный знак – вместо положенных форменных синих трусов они все носили нагло-красные. Такая себе «мазовская» форма одежды.
И точно, заговорил Вася Мельник о «мазуриках», вспомнил о том, как ладно им живётся, а потом сам себя перебивает, тянет меня за рукав:
«Ладно, хорош трендеть. Трендеть – не мешки ворочать.

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери