Завантажити

А земля напилась соковитої фарби війни,

Бог не має турботи, але тут він закляк на колінах.

З неба сонце упало, як дукач із грабунків казни,

І забуто стоїть реформована смертю Руїна.

А за полем торжок, але звідки в солдатів пеньонзи?

Та що треба комусь, коли біль автоматом завчили.

Розбавляти нам цинк чи то в сріблі, або навіть в бронзі

Чи азбестовий день виліпляти з диявольським рилом.

Бог на Себе моливсь, хто тепер пожаліє безпутних?

В вир летять янголи, та чи буде рубіжний притулок?

У могили жнива, і отам, під землею, так людно –

Їм не треба життя та фантомів прозорих пігулок.

Світла нині нема, а хоча все тепер економне

Без сезонів дощу – що устигне, отому й бувати.

Не до ближніх любов. Он хрестами повніють колони.

Але хто ж на хресті: чи то син, чи отець, а чи мати?

о7.1о.2оо7

читати