Завантажити

— А де ж Сергій і Никон? — запитав Володько.
— Зараз прийдуть,— байдуже відповів і задумався. Робилося зовсім темно. Маленька лампочка, що коптіла на поличці, починала згасати.
— Керосіни нема! — пробурчав Кіндрат і матюкнувся.
— А чому не йдеш у велику хату? — запитав Володько.
— Там сидить Тараско. Никонова мати й сестра в Башківцях на весіллі, а той старий бугайчик сумує.
Знову стало тихо. Лампочка дуже швидко згасала й густа темнота заливала кімнату. Кіндрат схилив голову на стіл і тільки час від часу матюкався та добавляв:
— Ах, жизнь, скажу тобі. Сообача!
— А це ж чому? — пробував заговорити веселіше Володько.
— Дєніг нєт. Коли б мав деньги... — і Кіндрат не договорив.
У сінях хтось затупав і по часі відчинилися двері. З темноти чути Сергіїв голос.
— Кіндрате! Є вже Володько?
— Є! — хрипко, але певно проговорив Кіндрат.
— То клич.
— Ходім туди! — сказав Кіндрат.— Побачимо Тараска. Він продав вчора хуру нецьок, а сьогодні повинен пропити гроші...
Обидва встали й через сіни перейшли до другої, просторої кімнати. Над столом висіла й ясно світилась лампа. Коло столу сидів Тараско. На столі стояла пляшка горілки і кілька головок часнику. Сергій ходив по хаті, а Никон порався за бугаєм20. Звідти також виглядало двоє дітей — хлопчик і дівчинка.
— Дай Боже! — привітався Володько й усім подав руки.
— Дай Боже! Сідай з нами! — буркнув Тараско. Увійшов Никон і приніс на тарілці сала. Привітався з Володьком.
— Чекали на тебе. Ось у дядька Тараска горло пересохло. Вже й говорити не може...
— Ні! — сказав Володько.— Пити я сьогодні не буду. Прийшов тільки сказати, що завтра йду до Крем'янця, й може, хто з вас буде мені за товариша.
— Їрунда! — понуро проговорив Никон.— Від чарки тільки дураки відмовляються!
— Ні. Я не можу! — твердив своє Володько.
— Дурниця! — вибухнув Кіндрат.— Примусимо! Не будеш з нами, не будем з тобою! А будеш з нами — хоч у пекло полізем за тобою...
Сергій мовчки дивився на Володька й посміхався. Володько поглядав на сердиті, суворі обличчя своїх товаришів, на чисту, синяву пляшку, на велику чайову шклянку, що стояла коло неї, і не знав що робити. Вже наперед чув в собі огидний присмак горілки, але відмовитись не міг. Інакше було б зле. Він ще хвилину вагався, але Кіндрат ревів:
— Брось дурака валять! Как удару кулаком, весь дім розвалю. Що, ми вмирати мусимо, чи що?
— Но, но! Що це ти того... Не дівка ж... — говорив спокійно Сергій.— Сідай, сідай. Лий, Никоне! Дай-бо-здоров'я! Ще одну! Одразу по дві. Загрітись треба.
Володько випив одразу дві шклянки, сильно крякнув і почав швидко закушувати салом з часником.
— Молодець! — заревів знов Кіндрат.— Знаю, що маю діло з чоловіком. Лий, Никоне! Дядько Тараско чекають...
Але Тараско не чекав. Він вже сам наливав собі повну шклянку, виливав її спокійно в широкий, зарослий дикою рослинністю рот і наливав другу. Після ставив спокійно пляшку й так само спокійно закушував. По часі тільки буркнув:
— Е-е-е! Чарка, варкою. А все-таки не та... І самогон був ліпший.
Після випили Сергій, Кіндрат і Никон. На Кіндраті пляшка спорожніла, але зараз же з'явилася знову повна. Кіндрат взяв її, стукнув дном об ліву долоню, і корок полетів між образи. Володько одразу почав п'яніти. Робилося тепло, настрій піднімався, язик ворушився й хотілось говорити.
— Ну! Чорт з вами! П'ю! — почав голосно,— Але завтра всі до Крем'янця.
— А що там? — пробурчав Тараско.— Ярмарок? Як буде могорич, то й я піду.
— Підем! — рішуче викрикнув Кіндрат.— Буде там віче! Козак заявив — хто піде, попаде до жандарів, але ми раз і на козака плюємо! Ось вип'ємо, а після на весілля. Гей, козаки! Хто не п'є, не наш брат!
— Правду, Кіндрате, кажеш! — ожив Тараско.— Ех! Це як колись було. За Миколки! Я ще тоді чувсь молодим. До Антоновець, бувало, підеш, а там корчма над шляхом стояла. Блатваки туди заглядали. Часом п'ять коней за ніч спустять! Грошей було! Ех, було! Що тоді бракувало чоловікові? Нема грошей, пішов у ліс, проробив день, і руб в кишені. П'ять пляшок є — не пий, а купайся! От були часи!
— Да! — хрипів Кіндрат.— Дураки були, що революцію робили. Цар був все-таки наш брат. Ні? Кажуть, дурак був, але всьо-таки человек. А це саме главне. Водка була, хліб був, сало було! Якого чорта ще хотіли? Слабода! Вот тепер маєм слабоду!..
— Но, но! Досить там. Весілля втече... — казав Сергій.
— Не так весілля, як Мокрина. То ти йди. Нам і тут добре,— перечив Тараско.
— Ні! — озвався Никон.— Хто як хто, а я не опущу весілля. Йдеш, Кіндрате?
— Кіндрат не ваш брат. Коли Кіндрат ходив по весіллях, ти ще на припічку кашу їв,— додав Тараско.
— Нічого, Тараску! — встав і зазначив Кіндрат.— Тут ще маєте, пийте, а наше діло парубоцьке. Підем, хлопці!
Зібрались і вийшли на двір. Ніч була

читати