Завантажити

червоної армії. Накази. Описи. Оповідання. Вірші. Володько читає так довго, поки не стало зовсім темно. Після роздумує над прочитаним та вслухується в настрій оточення. Йому хочеться затямити кожний звук, кожний рух цього вечора. Це ж не звичайний вечір. Таких вечорів мало буває. Колись він сам згадає не раз цей винятково дивний час і, може, колись, на старості літ, сяде й розкаже своїм дітям та внукам про те, що діялось на нашій землі. Всі будуть слухати й казати: «Слава Богу, що минуло, а ще більша Йому слава, що лишило нам науку. Нам і нащадкам нашим».
Місяць піднімається, тіні густішають, на патину буряків сідає роса. По селі крики коней і людей. Тить розлігся на. взнак на скриньках набоїв і хропе. Коні жують зів'ялу, зім'яту конюшину. Ну, думає Володько. Мабуть, тут і переночують. Але ні. По часі розгонно під'їхав той самий вершник, що їхав з Володьком.
— Мальчік! — загукав він.— А, мальчік! Паєзжай за мной. Старік тоже!..
Володько зіскакує з воза, будить Титя, вкладає собі й Титьові на віз скидані Макаром скриньки й рушає. За ним їде Тить.
Виїжджають за село. Місячно й тихо. Дорога висаджена густими коронатими деревами. Далеко спереду маячить вершник. Десь ззаду дроботять коники Титя. Проїхали з годину й опинилися в якомусь не то садку, не то гаю. Зовсім тихо, хоча під деревами видно вози й коні. Вершник знаходить місце для Володька, а Титя веде ще далі. Володько під'їжджає під розлоге дерево і зупиняється наніч. Розпрягає коні, прив'язує їх так, щоб вигідніше могли відпочити.
За хвилю приїжджає вершник. Він дає Володькові мотуз і каже, щоб пішов отуди на поле. Там лежить у покосах овес. Володько йде й приносить добру в'язку вівса. Вершник прив'язує свого коня до Володькового воза і питає:
— Єл ти что?..
— Мало,— відповідає Володько.
— Ну так паді са мной...
Мовчки обидва відходять. Ідуть досить довго. Приходять в гущавину гаю. Тут стоїть обставлена високими дилями загорода, посередині котрої палає велике багаття. Навколо лавиці, столик, комердяки. Скрізь стоять, сидять, лежать люди. Мужчини і жінки. Ці останні стрижені, у мужеських одягах і в кепках.
— Здаро, братва! — проговорив вершник.
— Здравя желаєм, таваріщ командір! — відповіли йому хором.
— Чай єсть? — запитав командир.
— Єсть...
— Тяні сюда! Кто там сєводня хазяйка?.. На двоїх лєй. У мєня вот маладой таваріщ жрать хочет. Ну как ляхі?..
— Нічаво. Наші пака толька балуют. Сєводня ссаділі єроплан.
— Їхній?..
— Панятно. І то обознікі, с вінтовок... Гріцко-шорнік здорава бйоть. Трі пана забралі і ломаную машіну...
— Жівиє пани?..
— Жівйот. Адному тока башку свернуло.
З'являється теплий в алюмінієвих чашках чай, чорний грубий хліб і холодна яловичина. Командир їсть стоячи, Володько присів на ісусні дерева. І чай, і яловичина смакують надзвичайно. Володько їсть і розглядає обличчя людей та їх одяги. Сяйво багаття яскраво освітлює ці дужі у шкіряних одягах постаті з крутою й уривною мовою. Називають себе політруками, воєнкомами, або просто «командірами». Розмова точиться живо. Час від часу зривається й вибухає буревій реготу. Сильні білі зуби блищать у сяйві полум'я.
З'їли, що подали.
— Сит? — запитав командир Володька.
— Кажеться,— відповів той.
— Вот eтa вазьмі с сабой,— і подає боханець хліба і торбину цукру. Володько мовчки бере і відходить до свого воза. Глибока ясна ніч. Місяць звівся на височінь і світить завзято.
Володько примостився спати на возі. По деякім часі приходить командир.
— Спіш, мальчік?..
— Сабіраюсь,— відповідає Володько.
— А мнє будєт там место? — питає далі.
— Пожалуй, хватіт,— каже Володько.— Вот здесь,— і сам відсувається на бік.
Командир пробує, чи досить соломи, йде кудись, приносить оберемок вівсяних отрубів. Стелить для себе і для Володька. Після обидва лягають разом горілиць. Через віти дерев моргають на них зірки. Десь-не-десь прокрадається' пасьмо місячного сяйва. Командир сильно позіхає і починає розважати.
— Ех... краще було б півнем родитись... Не людина, а хмара летюча. Сьогодні тут, завтра за тридев'ять земель, а післязавтра в чорта. Ти сам то звідки?
— Я? — перепитує Володько.— Тутешній. Волиняк. Верстов вісімдесять від цього місця... — Цілком поважно відповідає Володько.
— Батька маєш?..
Володько відповів. Після командир зацікавився Володьковою освітою. Дістав відповідь...
— Я так і думав. Освіта важна річ. Ніс мужицький, а очі одразу того... Блищать логарифмами. Математику вчив?.. Перва, брат, річ. Сам-Маркс на математиці пролетарський клас у другу степень поставив. От, наприклад, Бог... Був Бог, а тепер виявляється, космічна сила суворо, як два рази два, підпорядкована законам вищої математики... Тисячі літ людські тварини не могли додуматися, що всяке тіло, занурене у воду, тратить на своїй вазі точно стільки, скільки важить

читати