Завантажити

був генерал. Ситий, плеканий, півроздягнений, із зв'язаними дротом руками, він творив жалюгідний образ. Він був приголомшений і втратив мову. До нього підсів Терешко, біля Терешка з нотатником Залізняк, окремо, збоку, під стіною стояв Троян. Два дебелі бійці з автоматами напоготові завмерли при вході. Генерал сидів у кутку на долівці, у двох інших кутах сиділи Калачов і Самойлов.
— Генерале, — спокійно і тихо говорив Терешко, — тепер нема жартів! Пішло на гостро! Сам знаєш, скільки ти вчоpa підсипав нам огню! Га? І тепер без кокетства! Співай! А ні — доберемося до твого язика іншою дорогою! Генерал мовчав, його ліва щока сіпалась, губи здригалися. Світло малої свічки в руках Терешка падало просто на його обличчя.
— Нічого не поможе, генерале! — дуже спокійно сказав Терешко, і ці лагідні, неголосні слова в контрасті з виглядом цих людей, обшарпаних, брудних, мокрих, напружених, творили враження.
Генерал рішився говорити. Про назви частин, їх розташування, склад, призначення, озброєння, про їх командирів, їх плани, вигляд — про все, що тільки можна було від генерала сподіватися. Окремо говорилось про головний штаб, про батальйон Бражньова. Не забуто вчорашньої батареї, її складу, командування. Не забуто відділів у різних ближчих селах і містечках.
Биті дві години провозився Троян з генералом. Залізняк заповнив свій нотатник, Терешко задовольнив свою цікавість. Потім генералів лишили в спокою, покликали сонного радиста, звеліли викликати штаб «окремого карального чекістського відділу» і надати депешу, що гніздо такого й такого бандита і всю його банду зліквідовано цілковито; що минулої ночі на штаб генерала Смірнова невідома банда спробувала була напасти, але напад успішно відбито і бандитів знищено; що генерал із своїм штабом, з огляду на пошкодження приміщення, переноситься на інше місце, правдоподібно, в район Мизоча, про що буде окремо повідомлено. В кінці депеші рекомендувалось затримати батальйон Бражньова на місці, бо в його присутності потреби поки що немає. Депеша пішла, потвердження одержано.
Троян і двоє йог друзів заходять до хати, на них нема сухого місця, вони ледве тримаються на ногах, але мусять ще докінчити деякі деталі цієї картини. Посідали хто де міг, бо ноги відмовлялися тримати.
— Тепер, друзяки, — почав глухим, хрипким, але все-таки бадьорим тоном Троян, — тепер, друзяки, ми з вами трішки в сідлі! Тепер ми не Іван і не Степан, а Смірнов і Ко! Ти ось, наприклад, Залізняче... як його? — глянув на військову картку, — Самойлов. Шеф операційної бази — трам-тара-рам — енного відділу! Вручаю! Ось тут мундир! Погони. Бачив ти коли такі погони? А ордени! Леніна, Олександра Невського. Словом, двічі, а по-моєму, тричі Герой! Приймай! Про решту довідайся і у самого бувшого Самойлова. Що і як, куди і чого. А ти, Терешку, таки дочекався свого. Сам, можна сказати, диявол Калачов! Майор войск — трам-тара-рам! Да здраствуєт Берія і його соратник товариш Терешко-Калачов! Вручаю тобі цей документ, бережи його, як своє більмо, і виконуй пильно обов'язки перед родіною і Сталіним.
Ну а я? Розуміється, сам Смірнов! Павло Миколайович! Генерал-лейтенант! Люципер. Окремого, розуміється, відділу. І також ордени і прочая, прочая, включно з цим ось портфеликом, заповненим душами, призначеними на пожертя драконам. А там он валіза з валютою, можна сказати, ще не вживаною, просто з-під станка. А все разом! Братіки, братіки! І як це блискуче пішло! За таке справді варто орден не лише Совєтського Союзу, але й цілої земної кулі. А тобі, Залізняче, поетові з усіх боків, — нагорода Нобеля! Як ти їх зняв, сонних, можна сказати, як немовляток. А тебе, Терешку, вже й не знаю, як нагородити, бо коли я слухав, як муркотів ти над тим куснем сала, мені нагадався кіт. Але знаєш який? Що потрапить бавитися навіть з левами. У мене самого, признаюсь, хололи печінки, дарма що загартований.
А все це разом — ура! Браво і ще раз браво! Тепер би сюди Царенка, та тих решту сторчанівців з Бубенщини, та пару Енеїв. Чим, зрештою, чорт не жартує, може, якраз там далі щось станеться, і тоді ми... Ха-ха-ха! Га? Смієшся? Ех, Терешку-, Терешку! Знаю, що ти гіркий скептик, старий чортяко! Але тепер ми ніяка зелена, а «спецвідділ по ліквідації», їздимо американськими машинами, жуємо «гем-консерви», гріємося в ультрапромінні славнозвісної конституції, що пише «трамвай», а вимовляє «конка»!
Решту обмізкуємо завтра! Міняй, Самойлов, варту, забезпеч радиста та генералів і лягай! А ти, Калачов, також! Да здраствує революція!
Троян не шукав ліжка, його ноги відмовлялися рухатись, він зробив пару кроків і в першому ж кутку, на купі битого скла, підкинувши лише генеральську шинелю, повалився.

Літопис писався... Писався рік Божий 1945-й. Серпня дев'ятого того року в Нагасакі поставлено другу крапку недописаної епохи... Планета вступила неготовою в другу еру буття. Диміли руїни храмів, палаців, моралі, ладу й порядку. Зливались і мішались раси й нації, виринала

читати