Завантажити

1 січня 1858. По дружньому весело зустрів Новий Рік у родині М. О. Брилкіна.

Хоч як весело зустріли ми Новий Рік, але коли я прийшов додому, мені стало нудно. Понудившися трохи, я подався до чарівливої родини мадам Гільде. Але нудьга знайшла мене й там. Із храму Пріапа пішов я до утрені. Ще гірше: дячки з похмілля так верещали, що я затулив вуха й пішов геть із церкви. Прийшовши додому, я ненароком взяв Біблію, розкрив... і мені попався клаптик паперу, на якому Олєйников записав байку з уст Михайла Семеновича. Ця знахідка так мене втішила, що я зараз таки заходився її переписувати. Ось вона:

На улиц и длинной, и широкой,

И на большомъ двор стоитъ богатый домъ,

И со двора разносится далеко

Зловоніе кругомъ.

А виноватъ хозяинъ въ томъ.

"Хозяинъ нашъ прекрасный, но упрямый, —

Мн дворникъ говоритъ —

Раскапывать велитъ помойную онъ яму,

А чистить не велитъ".

Зачмъ раскапывать заглохшее дерьмо

И не казнить воровъ, не предавать ихъ сраму?

Не лучше ль облегчить народное ярмо

Да вычистить велть помойную-то яму.

Авторство цієї байки приписують московському акторові Лєнському. Це неподібне до водевільного куплєту. Ця байка так спасенно на мене вплинула, що я, дописуючи останній вірш, уже спав.

Сьогодні ж таки представив родині Брилкіна наймилішу Катерину Борисівну Піунову (акторку). Вона захоплена цим знайомством і не знає, як мені дякувати.

Як добродійно вплинув Михайло Семенович на цю милу й талановиту істоту! Вона виросла, покращала й порозумнішала після "Москаля-Чарівника", де вона грала ролю Тетяни, і так чарівливо заграла, що публіка ревла з захвату. А М. С. сказав мені, що вона перша артистка, з якою він грав Михайла Чупруна з такою насолодою, і що знаменита Самойлова перед скромною Піуновою — салдатка.

2 [січня]. Послужливий Олєйников сьогодні дав мені вірш Курочкіна "На смерть Беранже", але так погано переписаний, що я ледве міг вчитати. Все ж прочитав і записав на памятку. Прекрасний, сердечний вірш.

16-е ІЮЛЯ 1857 ГОДА.

Зачмъ Парижъ волнуется опять?

На площадяхъ и улицахъ солдаты,

Народныхъ волнъ не можетъ взоръ обнять...

Кому хотятъ послдній долгъ воздать?...

Чей это гробъ и катафалкъ богатый?

Тревожный слухъ въ Париж пролетлъ:

Угасъ поэтъ — народъ осиротлъ.

Великая скатилася звзда,

Свтившая полвка кроткимъ свтомъ

Надъ алтаремъ страданья и труда;

Простой народъ простился навсегда

Съ своимъ роднымъ учителемъ-поэтомъ,

Воспвшимъ блескъ его великихъ длъ.

Угасъ поэтъ — народъ осиротлъ.

Зачмъ же блескъ и роскошъ похоронъ?

Мундиры войскъ и ризы духовенства?

[Торжественность тщеславныхъ похоронъ]

Тому, кто жилъ такъ искренно, какъ онъ,

Пвецъ любви, свободы и равенства,

Несчастнымъ льстилъ, но съ сильными быль смлъ?...

Угасъ поэтъ — народъ осиротлъ.

Зачмъ пвцу напрасный симіамъ

И почестей торжественныхъ забава?

Не быть ничмъ хотлъ онъ въ жизни самъ,

И въ бдности нашла любимца слава,

И слухъ о немъ далеко прогремлъ!

Угась поэтъ — народъ осиротлъ.

Народъ всхъ странъ — страданіе и трудъ,

И сладкихъ слезъ надъ звуками отрада

И въ нихъ, поэтъ, теб великий судъ!

Великому великая награда!

Когда, свершивъ завидный свой удлъ,

Угась поэтъ — народъ осиротлъ.

3 [січня]. Дістав од Куліша листа з долученими 250 карбованцями. Гроші ці вторгував він за рисунки, що їх послав я з Новопетровського форту Залєському на продаж. Залєський передав їх Сєраковському, від Сєраковського я не мав про них жадної звістки і зовсім стратив їх з очей. Не знаю, як вони попали до Кулішевих рук; і той знайшов якогось щедрого земляка-аматора і немов подарував мені 250 карбованців на Новий Рік. Спасибі йому.

4 [січня]. Цілий день присвятив писанню листів. Обовязок нудний, але неминучий. Написав півтузіня посланій, між іншим і авторові "Семейной Хроники", який передав мені через Михайла Семеновича примірник своєї чарівної "Хроники". Кулішеві з листом послав свої "Неофіти". Цікаво мені знати його думку про цей мій новий твір.

У восьмій годині ввечері вирядив свого господаря Овсянникова до Петербурґу і пішов на масковий баль до Варєнцова, директора театру, і там познайомився з лікарем Рейковським, ученою і дуже цікавою людиною.

5 [січня]. Вернувся з Москви поштар, що супроводив Михайла Семеновича. Привіз мені від нього листа й чотири примірники його портрета, щоб роздати його нижнєгородським друзям. Лист свій він закінчує сумною звісткою, яку почув на порозі свого дому, про смерть сина Дмитра, що помер закордоном.

6 [січня]. Піунова сьогодні в ролі "Простушки" (водевіль Лєнського) була така гарненька, що не те що московським, петербурзьким — і паризьким глядачам кинулася б у вічі. Непотрібно вона румяниться. Я їй скажу про це. Від ролі Тетяни (з "Москаля-Чарівника") вона помітно вдосконалюється і, коли подружнє життя не стане їй перешкодою, з неї виробиться самостійна велика артистка.

7 [січня]. Крунєвич, вертаючись із заслання (з берегів Сир-Дарї) до рідного краю, довідався випадково

читати