Завантажити

великого друга, та згадав, що сьогодні день не поштовий. Кинув посланіє і заходився коло "Матроза". Нестерпно нудна робота. Письменникам повинні платити не за писання, а за переписування власних творів.

Увечері вернувся я з театру і знайшов у себе листа мого ґеніяльного друга. Як добре, що я свого листа не кінчив. Між іншим він пише мені, що мої рисунки він уже пустив у рух. Спасибі йому, невтомному.

17 [січня]. Скінчив незакінчений лист, послав на пошту і взявся за "Матроза". Нестерпна праця. Коли ж я її скінчу?

18 [січня]. На моє велике здивування сьогодні зустрів я в Брилкіна давнього й нелицемірного свого поклонника В. М. Поґожева. Він тут у службових справах і завтра їде до Москви.

19 [січня]. Сьогодні моя улюблениця — вдруге в ролі Тетяни. Чарівна, як і вперше. Але Клімовський в ролі Чупруна і вимовою, і мімікою — вандал! Лико плів, варвар, і тілько перешкожав моїй милій Тетясі!

20 [січня]. Виряжав до Петербурґу лікаря Путерена, Кебера, Шрейдерса, Фреліха й М. О. Брилкіна до Казані та на фабрику [їхньої] компанії біля Казані. Сьогодні в мене — день проводів.

21 [січня]. Бенефіс любусі Піунової. Театр повний глядачів, і чарівлива бенефіціянтка — прекрасна тема для ґазетної статейки. Чи не спробувати? Спробуймо навманя.

22 [січня]. Переїздом із Петербурґу до Вятки на службу відвідав мене сьогодні Яків Лазаревський. Він — недавно з України. Розповів про багато нових паскудств у моєму рідному краю та заразом і про сумне катеринославське повстання 1856 року, і про свого сусіду й родича М. Д. Білозерського. Цей філантроп-дідич до того обідрав своїх селян, що вони склали про нього пісню, яка кінчається так:

А в нашого Білозера

Сивая кобила,

Бодай же його побила

Лихая година.

А в нашого Білозера

Червоная хустка, —

Ой, не одна в селі хата

Осталася пустка.

Наївна, невинна помста!

23 [січня]. "Дочь второго полка" — предурний твір Доніцетті. Лібретто теж безглузде й ненатуральне. Покійному нашому Тормазові, мабуть, дуже подобався цей незграбний твір. Та чи й не з його замовлення він народився на світ Божий? За його [панування], я памятаю, оперетку цю виконували колись у Петербурзі з більшою дисципліною. Тепер вона й цю істотну свою вартість утратила. Що б на це сказав Тормаз? Він би Ґєдєонова на місяць на гавптвахту запроторив.

Стара Шмітгоф в ролі Марії — препогана; а мій улюбленець Владіміров у ролі старого ключника маркізи був теж препоганий.

24 [січня]. Дістав листи від Куліша та від М. Лазаревського.

25 [січня]. Дістав листа від Костомарова з докором за мовчанку. Я справді винен перед ним на цей раз. Але що писати? про що писати? Що я тут нужуся та нічого не роблю і, нарешті, не можу нічого робити? Краще мовчать, ніж воду в ступі товкти.

26 [січня]. Зустрів масницю, виїхавши саньми за місто. Я запропонував цю розвагу любусі Піуновій з родиною. Вона згодилась. І ми поїхали до села Бору, напилися чаю в якомусь шинку, а, як вертались, вона все співала відому весільну чи святочну пісню:

Меня миленькой онъ журилъ, бранилъ,

Онъ журилъ, бранилъ, добромъ говорилъ,

Ай люли-люли выговаривалъ!

— Не ходи, двка, молода замужъ,

Наберись, двка, ума-разума,

Ума-разума, да сундукъ добра,

Да сундукъ добра, коробокъ холста.

Жидівська прикмета в росіянина. Він без посагу навіть не може покохати.

27 [січня]. У церкві Покрови відспівали відправу над тілом О. Д. Улибишева, славного критика та біоґрафа Бетховена й Моцарта.

28 [січня]. Микола Петрович Болтін, ґуберніяльний маршалок дворянства, висловив бажання познайомитися зо мною. Я вволив його ввічливе бажання й не каюсь. Це людина, що мислить розумно й благородно; він гаряче співчуває справі кріпаків і пильно клопочеться за склад комітету, що має вирішити цю справу в нижнєгородській ґубернії.

29 [січня]. Недоладний бенефіс пані Васілєвої і плітки.

30 [січня].

Кохана й вельмиповажана Катерино Борисівно!

Я сам приніс Вам книжки і приніс їх на те, щоб Ви їх прочитали. Але Ви, не прочитавши їх, прислали мені назад. Як маю розуміти Ваш учинок? Він мене зовсім приголомшив, особливо коли взяти під увагу нашу сьогоднішню розмову. Чи це не відповідь на моє освідчення? Якщо це так, то прошу Вас мені її ясніше висловити. Справа для мене надто важлива. Я Вас люблю й кажу це Вам просто, без усяких викликів та захватів. Ви занадто розумні, щоб вимагати від мене палких любовних освідчень, я ж занадто люблю й шаную Вас, щоб послугуватися звичайно в світі вживаними банальностями. Стати Вашим чоловіком — для мене найбільше щастя, і тяжко буде від цієї думки відмовитися. Та коли доля інакше судила, коли я мав нещастя не подобатися Вам і коли те, що Ви мені повернули книжки, означає відмову, — то нема ради, мушу скоритися долі. Але в кожному разі ні почуття мої, ні пошана моя до Вас не зміняться, і коли Ви не можете або не хочете бути моєю дружиною, то дозвольте мені хоч ту одну втіху мати, що зостануся Вашим другом і постійною відданістю та шанобливістю заслужу Вашу ласкаву приязнь і

читати