Завантажити

повернувся на трон!.. О ні, тепер він свою волю і свій пост візира дешево не віддасть... Тільки з життям!
Він метався від вікна до вікна, кутаючись у халат, але щось холодило душу, наче він наковтався криги.
— Сиди! — махнув рукою на чоловіка, що підвівся в кутку. Перед ним стояло кільканадцять підносів з найрізноманітнішою їжею. — Сиди, я просто хочу походити...
— Хай буде благословенна ваша велика милість, — пробелькотіло з кутка, — але ж чи можу я, нікчемний раб, сидіти в присутності такого сонцесяйного пана?
— Сиди! — гримнув Ібрагім-паша і люто підчепив ногою череп'яну піалу з духмяним напоєм.
Чоловік у кутку тут же сів на подушку. Запала тиша.
— Розповідай далі! — наказав візир. Чоловік у кутку відкашлявся.
— Ях'я готується до нападу. У Києві він зустрівся з Йовом Борецьким. Борецький ненавидить унію й так само ненавидить нас. Спершу була надія, що Борецький не захоче підтримувати Ях'ю...
— У кого це була така надія? — різко обернувся великий візир.
— У Суса, в мене...
— Ваша справа не думати, а виконувати накази... Далі!
— Борецький підтримав Ях'ю, хоч і вніс у його плани зміни...
— Які?
— Ми ще не знаємо.
— А коли дізнаєтеся?
— Коли дозволить милостивий аллах...
— Чому я дізнаюся про все оце перед самим походом Ях'ї?
Великий візир, який до того метався по кімнаті й старався не дивитися на джасуса (не хотів сквернити своїх очей), раптом зупинився і вп'явся у благальні хитрі і водночас холодні сірі очі підглядача й підслухача.
— Ми послали до вашої милості свого гінця одразу ж.
— Де ж він?
— Я думав, що про це краще знає ваша найясніша милість. Я ж не знаю нічого. Але якщо гінець не дійшов, то значить він загинув. Ми так це й зрозуміли. Потім послали в Кафу чотирьох гінців. Та, мабуть, і з ними щось сталося...
Великий візир знову заходив по кімнаті. Подумати тільки — доля імперії залежить від якогось нікчемного шпигуна, що, напевне, десь перепився з невірними, й вони його пустили під дніпрову кригу, витягши перед тим з його кишень усі гроші... Якесь нікчемне життя — і доля імперії! Жах...
— Далі!
— Взимку Ях'я подався на Запоріжжя. Ми хотіли по дорозі його вбити. Але в Ях'ї чудова охорона. Всі прекрасно стріляють і рубаються на шаблях. Ми вирішили підсунути Ях'ї свого чоловіка. Це нам вдалося. Недалеко від Січі одного з наших людей роздягли й відшмагали — аби подумали, що його пограбували якісь розбійники. Ях'я повірив і взяв цього чоловіка з собою.
— Хто цей чоловік?
— Гяур... На жаль...
— Я не про те. Чи — зможе цей чоловік зробити те, що потрібно?
— Він уже нічого не зробить. Заряджав рушницю й ненароком застрелився.
— А може, не ненароком? У козаків теж є своя служба безпеки.
— Є в них така служба...
— Далі!
— Козаки будують великий флот. Набирають людей щось на триста чайок. Це тисяч п'ятнадцять козаків.
— І це все?
— Ні. Послали гінців на Дон... Звідти навесні має вийти в море на своїх суднах щось близько десяти тисяч війська.
Так-так... Отже, двадцять п'ять тисяч. Що ж, це ніби не так уже й багато, але ж це козаки. Скільки їх було під Хотином? Тисяч сорок. А турків — уп'ятеро більше. І що ж? Ех, якби ж то можна було зібрати військо вдесятеро більше та зустріти козаків на місці їхньої висадки...
Великий візир нервово мотався по кімнаті. Джасус мовчав, не перебиваючи йому думок.
А думки справді були невеселі. Султан знову встряв у війну з Персією. Мало йому тих втрат, які приніс імперії Осман Другий! Отож, де ти набереш стільки війська, щоб здолати козаків?.. Але що ж зробити, щоб зірвати авантюру відступника й самозванця Ях'ї?
Треба не пропустити його в море. Треба негайно відправити до Ячакова108 ескадру Шакір-реїса, щоб замкнув вихід з лиману. І хай там ескадра навіть уся погине, але козаків пропускати в море не можна... Далі, дати знать кримчакам, щоб пильнували в протоці між Азовським та Чорним морями.
— Коли козаки мають вийти в похід?
— Як тільки зберуться, тут же посилають своїх гінців на Дін, а самі рушають. Тижнів за три-чотири.
— Чому так?
— Очевидно, мають зійтися в морі десь напроти Трапезонта чи Синопа. Запоріжцям довша дорога, — шпигун показав пальцем у повітрі, як плистимуть запорожці, оминаючи Крим. — А донцям — пряміше.
— А коли приблизно можуть вони піти по Дніпру?
— Мабуть, на початку квітня, не раніше.
— Чому так?
— Чекатимуть, поки зійде крига. Навіщо ризикувати?
— А разом з кригою чи слідом за нею вони не можуть піти?
— Навряд. Раніше такого ніколи не було... «Раніше не було...» Великий візир скривився. Раніше й справді багато чого не було. Раніше не було таких розгромів, як під Хотином. Раніше не було такого, щоб яничари вбивали-своїх султанів та візирів. Раніше не було такого, щоб султана по закутках

читати