Завантажити

Джузеппе.
— А мені думається, що прямо, — заперечив довготелесий.
— Ну, що ви, пане Адамку, таке кажете? Якби прямо — ми б побачили. А то вони раптом зникли.
— Тихо, — озвався незнайомий. — А може, вони десь тут причаїлися?
— Що ви, сеньйоре! — реготнув пан Сулятицький. — Вони нас помітили й кинулися тікати, аби чимдуж попередити свого Олександра про...
— Та замовкніть ви, базіко! — визвірився той, кого назвали сеньйором.
— То я є базіка? — верескнув пан Сулятицький.
— Прошу в найяснішого пана пробачення.
— Гаразд, — похмуро озвався пан Сулятицький. — Не будемо про це говорити.
— Так от. Треба нам обдивитися все, що тут е... А там — побачимо...
Джузеппе і Йон перезирнулися й підняли свої пістолі.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ,
у якому врятований називав свого рятівника Ісмаріотом

Коли мімарові Мусі ставало тяжко на душі, він сідав читати вірші одного хоросанського еміра. Той емір, дарма що посідав високий державний пост і мав, певно, до дідька турбот, умів ще й гарні вірші складати. Недаремно ж він сам себе називав Співучим102.
Його книжка називається «Пташина мова». І тут Муса знайшов притчу про шейха Санаана. Той шейх покохав християнку. Але християнка сказала: «Я прийму твоє кохання, якщо ти вип'єш вина і з'їси свинини, тобто зробиш те, що кораном заборонено і що роблять християни». І Санаан випив вина, з'їв свинини і перехрестився... Поет не засуджує шейха. Він говорить, що Санаан зробив те, що звеліло йому кохання. І в цьому — найвища правда.
— Так, у ц-цьому є в-висока п-правда, зодчий Мусо, — прошепотів колишній Мусій Ціпурина. Він задумливо гортав книгу, помережану пунктиром арабської в'язі. А сам думав про те, що великий поет, мабуть, зрозумів би його, Мусія Ціпурину, коли він став мімаром Мусою. Любов до зодчества привела його на цей шлях. Він мусить перевірити свої та Атанасієві математичні підрахунки, збудувавши небачену мечеть у Стамбулі. Якщо розрахунки правильні, то тоді всі люди, весь світ, і не тільки турки, а й зрештою рідні земляки одержать з його рук новий спосіб проектування, розрахунку й побудови великих споруд.
Перед тим він, Мусій, ще не перейменований на Мусу, врятував для Туреччини одну велику фортецю, що будувалася на відвойованій у Персії території. Зодчий-італієць помилився в розрахунках. І от фортечні мури та бійниці, виведені майже наполовину, стали загрозливо відхилятися од вертикалі. Всі мімари Баба-Алі ламали голови, що робити. Не ламав голови тільки італієць — султан Осман Другий власноручно її йому одрубав, мовивши при цьому, що такі плечі достойні носити голову далеко розумнішу... Тоді ж то Мусій Ціпурина, зробивши цілу систему підрахунків, переконливо довів султанові та всім його радникам, що фортецю можна врятувати — і це обійдеться зовсім недорого... Після цього йому й було доручено зайнятися спорудженням нової мечеті Османіє.
— Чи п-правильно я р-роблю, споруджуючи м-мечеть, яка зараз навіть назвиська свого н-не має? Чи не знак т-то аллахів? — проговорив Муса вголос сам до себе. І озирнувся.
Тихо. Нікого немає... Тільки спить у кутку поранений грек.
Знову опустив голову, став роздивлятися план великої мечеті, яка споруджується, аби прославити велику імперію Османів...
Делавер — покійний Делавер! — якось сказав: — Ти дивись, щоб не збудував посеред Стамбула гяурського собору! Тоді полетить твоя голова в Босфор.
Дурний він був, цей Делавер. І загинув по-дурному. Не здатен він був зрозуміти, що християнський храм з хрестом на маківці зовсім іншого геометричного вирішення вимагає, аніж мечеть, яку завершує півмісяць...
...Так, хрест вимагає інших вигинів попередніх ліній. Баня собору — ну, хоча б Київської Софії — нагадує пуп'янок нерозквітлої троянди. Якщо подати в розрізі, то дві лінії спочатку намагаються різко розійтися. Але стягувані могутнім взаємним тяжінням, вони повертають одна до однієї. Але розліт ліній дужий і природний і головне — пружний...
— Мов дві сталеві пластинки з шолома, — пригадалося «ненаукове» визначення Атанасія Слабошпицького.
І от оці сталеві пластинки нарешті починають сходитися. Але тут, в міру наближення, на них мовби починають діяти сили взаємовідштовхування, і лінії ніяк не можуть злитися в одну. Вони прагнуть паралельності. І от вона — паралельність. Вони непомітно злилися в одну лінію, що рветься увись, наче взяла силу від двох геометричних сил які в малюнку бані лиш брали розгін для польоту по вертикалі... Шпиль рветься в нескінченне синє небо, лінія мовби тоне в синяві. Але ця нескінченність невиразна. Тоді цю лінію й перетинає горизонталь хреста.
...Спиридон заворушився в кутку, заскреготів уві сні зубами й скрикнув:
— О мерзотний Надир-бею! Я тебе...
Ось уже скоро два тижні, як грек живе у мімара Муси. Надир-бей добився в султановій канцелярії, щоби Спиридона було знайдено за будь-яку ціну й віддано до суду. Біля будинку

читати