Завантажити

Цьому просто не йнялося віри, але біля стежки на травичці нічого не було; ні кейса, ані куртки!
-- Что за черт? – вилаявся наш герой, але це справі не допомогло.
Він метнувся до воріт, що стояли зовсім поряд, оглядівся вздовж вулиці – нікого! Він назад на кладовище, став приглядатись до слідів, але трава суха -- що тут побачиш? Тоді Леонід Петрович рвонув углиб кладовища. Він бігав між могил, зазирав за пам’ятники, за оградки, за кущі – все марно: безлюддя й тиша були скрізь.
Може, «козак»? Перескакуючи через могилки, Леонід Петрович кинувся до «козака». Той мирно сидів навпочіпки неподалік від замаскованого мішка і пас на рові козу.
-- Ты никого здесь не видел?
-- Ні!
Та ні, це був не він. Далеко від мішка він не пішов би.
І Леонід Петрович розповів йому про свою втрату.
«Козак» дивувався і обурювався.
-- От сволота! – казав він.
А Леонід Петрович все стояв при ньому і вже не знав, куди йому іти і що робити. Стояв на колись рідній, а тепер чужій землі, окрадений, без жодних документів, без грошей. Стояв розтривожений, нещасний і розгублений. Якось треба було вибиратися з цієї халепи. Як? Іти в міліцію і заявити про пропажу? Ну, так, а далі що? Де взяти гроші на шмат хліба?
«Придется еще воровать и продавать яблоки», -- пролетіла між інших і така думка крізь його голову.
І тільки він про це подумав, як щось мокре доторкнулось до його руки. Він оглянувся -- це була коза. І це ж треба так: вона лизьнула теплим язиком його долоню саме у той момент, коли йому подумалося про ті яблука! Спочатку Леонід Петрович зібрався прогнати нахабу, але рука, яка тільки що відчула теплий дотик, здається, раптом сама собою зупинилась. Розгублена душа Леоніда Петровича так, бідолашка, прагнула у ту хвилину співчуття, що він одумався і ласкаво попестив тваринці мордочку.
-- А ото що таке? – раптом запитав «козак», який тим часом уже підвівся і вийшов на стежку. – То, випадком, не ваші речі?
Леонід Петрович підійшов до «козака» і подивився туди, куди той показував пальцем. Праворуч від стежки у траві під молоденьким кущиком калини мирно лежала на кейсі його чорна куртка, -- саме там, де він її і поклав.
2011

читати