
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
тільки мала б починати жити. І що нічого так вона не хоче зараз, як тільки одного: щоб та жінка обернулась! З усіх своїх останніх сил вона чекає, що жінка та обернеться й вона у неї запитає:
-- І це все?
2009р.
«КОЗАЦЬКА» ДОЛЯ
Льончик сидів за великою тумбочкою в літній кухні і наминав мамин капусняк. Коліна було ніде подіти, то він звернув їх убік, скрутився в попереку і нахилився над тарілкою.
Мама сиділа навпроти, підперши рукою голову, і зажурено милувала своє чадо. Кожна рисочка в її дитині була їй дорога. П’ять років хлопчик вчився аж у Харкові в інституті. Думала, як закінче, то піде на роботу десь ближче, хоч би у Вінницю. Але натомість його направляють кудись аж у Владивосток. А як же їй? Одну дитину має. Доки був у Харкові, то хоч іноді приїде та візьме з собою чи яєць, чи сала. Коржики йому пекла. А там, далеко так… Хто допоможе її дитині? Хто добре слово скаже? Воно ж таке ще молоде!
--Якийсь ти в мене нещасливий, синку, -- промовила вона і її очі набрякли слізьми.
Інший на його місці, можливо, підбадьорив би матір, але не Льончик. Він ковтав мамині жалощі разом з капусняком і заїдав хлібом.
--Ростиш, ростиш тих дітей, плекаєш, думаєш, на старість підмога якась буде. А вони -- фіть і розлетілись, і нема.
Поки мама зітхала і лила сльози, хлопчик узявся до кісточки, що варилася в капуснякові.. Він спочатку вигриз м’ясо, потім висмоктав мозочок і став обтирати долонею губи й підборіддя.
Власні сльози не затулили мамі синочкової у потреби і вона запобігливо подала йому рушничка.
--На, синку. Витрись.
Льончик узяв рушник, обтер писок, руки, потім підвівся, випнув животик і потягнувся.
--Ну, от! Насилу я наївся так, як треба.
… і відригнув.
-- Слава Богу, синку, -- благословила жаліслива мати
Тоді Льончик вийшов із-за тумбочки і направився до дверей. Коли проходив мимо матері, на мить призупинився і зам’явся: він відчував, що зараз мав би щось зробити, але що, допетрати не зміг. Тоді він ще раз, на цей раз роблено потягнувся і, долаючи відчуття незручності, вимовив:
-- Ну, все. То я поїхав.
Сказав і вийшов, ніби гнаний в спину.
На подвір”ї вже стояв літак. Льончик сів у нього і полетів.
…як виявилося згодом, надовше, ніж він думав.
*
Спочатку невлаштованість, а потім зайнятість, а потім крах держави, сімейні клопоти і безгрошів’я, й далина – все це затримало Леоніда Петровича так надовго, що й матір в Україні поховали без нього. І аж тепер, через багато років, нарешті він на батьківщині. Тут залишилась спадщина. Яка там спадщина, ради Христа? Городець двадцять соток і стара хата глиняна – воно йому потрібне? До того всього він тепер ще й іноземець! Це ж треба? На землі свого дитинства! І все ж хоча б могилку матері він мусив провідати – і ось він тут.
Зіскочивши з підніжки автобуса, він опинився на добре знайомому перехресті. Рідна земля під ногами хвилювала душу. А ще небо. Він бачив світ і знав, що небо всюди різне. Тут воно було заволочене хмарами, а все ж рідне, те, що й у дитинстві. Дорогою звернув на кладовище в надії, що, можливо, сам побачить могилу матері ще до того, як йому її покажуть родичі.
Він поволі ішов стежкою, придивляючись до епітафій. Віддалік у крайньому ряду могил від рову щось ніби ворушилося. Коли пройшов ще трохи і приглянувся, то зрозумів, що то коза!
«Ну, если есть коза, то где-то должны быть и казаки», -- скрива усміхнувся він сам до себе, зауважуючи, що тварина пасеться прямо на чиїйсь могилі.
« И все-таки какая дичь, однако», подумав він і вирішив, що коли підійде ближче, то обов’язково нажене її.
І тільки він порівнявся з козою, як по праву руку від нього щось зашаруділо, і з рову, що відділяв кладовище від дороги, таки вигулькнув «козак» -- добродій з повним мішком (ну, все ясно: через дорогу – яблуневий сад). Це був доволі гарний на обличчі чоловік років сорока з чорними підковою вусами і зовсім йому не знайомий.
«Козак» на якусь мить завмер від несподіванки, що чужинець застав у шкоді його козу, але швидко оговтався і взявся оправдовуватися.
-- Я тут трохи загаявся, але нічого. Все одно цю могилку ніхто не доглядає, то хай хоч тваринка трошки бур’ян обшолопає.
Він скинув з плечей лантуха і взявся наганяти козу:
-- Ану гайда звідси! На рів пішла! На рів, рогата погань!
Коза дурнувато підстрибнула і відбігла до рову. Тоді «козак» повернувся до лантуха з яблуками, підтягнув його до куща глоду, повалив набік і став підкочувати чимдалі під кущ. Він так заклопотано маскував
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus