Завантажити

12 травня дістатися Чорнобиля було нелегко. Дорогу для цивільних вже перекрито, то знайшли шпаринку в облозі «зони» завдяки знанню місцевості і певній зухвалості, що притаманна телевізійникам. Сергій бував у тій місцині частенько, бо грибів там водилось багато. Якимись шляхами, ґрунтовими дорогами та майже непролазними стежками для їх студійного авта телевізійна група врешті-решт натрапила на пропускний пункт на краєчку узлісся майже біля Чорнобиля.

Там, у невеличкій дерев’яній будочці, – міліцейський капітан у сірій польовій формі і з маскою-респіратором на обличчі. Увесь чорний від пилу і засмаги, стомлено привітався із подорожніми і м’яко натякнув на те, що якого-от біса вони сюди завітали? Було видно з усього, що тому капітану було непереливки. Загальна тотальна напруга, військова таємниця про те, що саме трапилось на ЧАЕС, наказ на кшталт «ні кроку назад» із вказівкою пильнувати місцевість, – а вдома і з родиною невідомо що, а він тут, на узбіччі біля лісу, у радіаційній купелі, – все це надавало йому вигляд людини, яку зрадили, а вона, ця людина, тільки-но дізналася про це. Але – ні кроку назад, ані руш! То куди і навіщо завітали пани-вояжери із Києва? Телевізійники показали дорожній лист автобази телевізійного центру, редакційне відрядження і свої посвідчення. У відповідь дізналися, що без спеціальної перепустки не можна. Бо це «зона» і стороннім тут не місце. На логічне запитання, а де саме її взяти, ту перепустку, капітан мовчки витягнув картонні бланки і сказав: «Впишіть себе та й їдьте». Отак від тієї будочки поїхали далі та дісталися напівпорожнього міста Чорнобиль. Ту перепустку Сергій лишив на згадку і до сьогодні.

В місті – тільки військові та працівники атомної, ліквідатори аварії. Завітали в штаб з ліквідації наслідків аварії. Проте там не надто зраділи прибулим. Але й на двері не вказали. Відмахнулись, як від нав’язливих комах. Тут, у Чорнобилі, вже побувало немало груп Українського телебачення, то місцева ліквідаційна влада вже призвичаїлась до телевізійників, і попри те, що вони, сказати прямо, трохи завдавали зайвого клопоту, ставилась до них або приязно, або байдуже. Вистачало своєї роботи. Простіше було коротенько розповісти їм, що саме і у який спосіб наразі задіяне в «зоні» – і телевізійники щодуху попрямують туди, куди і на що їм вкажуть. А на додачу – коротеньке нагадування про те, щоб не ходили де не треба. Бо небезпечно.

Штабна ліквідаційна влада телефоном зв’язалась з дозиметристами і доправила телевізійну групу на атомну станцію. На своєму студійному РАФі рушили туди. Відзняли людей, що бігцем перетинали територію біля споруди, суєту, метушню та той броунівський рейвах, що заволодів людьми і простором в перші тижні після вибуху, станцію, яка насуплено дивилась на те метушіння, взяли в «кадр» рештки 4-го енергоблоку. В штабі – інтерв’ю у голови комісії з ліквідації наслідків аварії. У того на столі великий полумисок із суницею: «Пригощайтесь і ви, вона безпечна, міряли». Ввечері, по закінченні зйомок – назад у Київ, додому. Виїхали без проблем, їм трохи помили автомашину на пункті дезактивації. По дорозі на Київ на той час ще не стояли пункти перевірок транспорту щодо накопиченого на колесах радіаційного лайна, тому повернулись швидко.

За літо у подібний до першого заїзду в «зону» спосіб Сергій вояжував багато.

Ближче до осені на станції сталася локальна трагедія. Коли помирає одна людина, вважається, що із нею помирає всесвіт. А тут – декілька всесвітів, бо загинули люди одного з екіпажів гелікоптера. Той гелікоптер завис у повітрі біля труби, що над зруйнованим реактором, гвинтокрил зачепив троса, той впав. Екіпаж загинув. Три всесвіти пішли у небуття.

Того самого дня Сергій теж політав над поруйнованим реактором. Екіпаж щойно прибув з Афганістану. Хлопці вправні, впевнені, хоробрі. На борту Сергію допомагав начальник дільниці телевізійної журналістики Володимир Ракоїд. Володимир натягнув авіаційного шлемофона, так міг спілкуватись із командиром гелікоптера. Гвинтокрил спробував притулитись між трубою і велетенським будівельним краном Demag. Проте сильний вітер дуже швидко здув його звідти. Спробували ще раз. Теж невдало. Пориви сильного вітру завадили зависнути гвинтокрилу в повітрі. Ракоїд просить командира про ще одну спробу. На цей раз пощастило. А точніше, майстерність не зрадила льотчиків. Сергій зміг і встиг зняти все, що треба для локального епізоду телевізійного репортажу.

читати